Як прихильник демократії та свободи, мислитель був переконаний, що вони є цінністю самі по собі. Люди, які бачать у свободі виключно засіб досягнення матеріальних благ, ніколи не можуть утримати її надовго. Згідно з Токвілем, прагнення свободи - це властивість далеко не всіх народів, а тільки тих, які створені для неї, ненавидять, як зло, саму залежність, люблять у свободі не тільки матеріальні блага, які вона їм дає, але бачать в ній самій таке дорогоцінне і необхідне благо, втрачаючи яке нічим не можна втішитись, і володіння яким є найвищою нагородою. Справжня любов до свободи притаманна небагатьом - це властивість людей особливої, великої душі, які знаходять вищу насолоду, за словами Токвіля, у праві говорити, діяти, дихати без утисків, підпорядковуючись тільки Богові та закону.

2. Партії в теоріях демократії ХІХ ст.

Розглядаючи період розвитку буржуазної теорії партій ми не можемо не зупинитися на поглядах відомого теоретика політичної думки та політичного діяча Франції середини ХІХ ст. Алексіса де Токвіля (1805-1859). Перебуваючи на позиціях поміркованого буржуазного парламентаризму, він піддав ліберально-консервативній критиці ідеологічні та практичні принципи функціонування системи державних та демократичних інститутів сучасного йому суспільного ладу.

Свої теоретичні погляди він викладає у фундаментальній праці “Про демократію в Америці”, в якій порівнює державно-правову систему Північної Америки із політичними реаліями Європи. Значне місце у своїй книзі А.де Токвіль приділяє визначенню місця і ролі політичних партій.

В передмові до книги А.де Токвіль пише, що в ній він намагався відійти від суб’єктивізму і максимально стати на позиції неупередженого об’єктивного дослідника. Однак аналізуючи наукові погляди А.де Токвіля не можна забувати того факту, що сам він був одним із лідерів та теоретиків консервативної Партії порядку, доволі критично сприймав політичні структури Франції цього часу, в тому числі і партії, а звідси і його доволі позитивна оцінка американської демократії.

Загалом А.де Токвіль проявляє негативне ставлення до політичних партій, він утотожнює їх з протиріччями, які роздирають країну, відносить їх до згубних пристрастей, які шкодять державі та республіці. Загальне ставлення А.де Токвіля до політичних партій яскраво видно в одній із його оцінок політичної ситуації, яка склалася в Америці після війни за незалежність – спад і припинення політичної активності партій, яке було викликане революцією, він оцінює як щастя для Америки. Однак його загальне негативне відношення до політичних партій значно пом’якшується коли мова йде про аналіз діяльності політичних партій США.

Основні зауваження стосовно політичних партій містяться в окремому розділі книги, який називається “Про партії в Сполучених Штатах”. Показово, що сам розділ розміщений автором не в тій частині книги, яка присвячена загальнополітичним інститутам, а там де мова йде про механізм функціонування державної влади. Описуючи механізми функціонуання державно-політичної системи США автор визнає політичні партії важливим елементом цього механізму.

А.де Токвіль прихильник природнього походження політичних партій, виникнення котрих він пов’язує із природою людських стосунків та характерів. Разом з тим, - вважає він,- деякі політичні діячі здатні кон’юктурно формувати партію навколо себе з числа своїх прихильників.

Аналізуючи природу і механізми формування політичних партій А.де Токвіль пише, що політична партія – це таке об’єднання людей, яке має в своїй основі загальнонаціональні інтереси, а якщо мова заходить про локальні чи регіональні інтереси то їх виразниками виступають політичні угрупування. “Коли ж громадян країни,- пише він,- роз’єднують різні погляди на проблеми, що викликають інтерес рівною мірою в усіх регіонах країни, такі, як, наприклад, спільні принципи державного правління, тоді й народжуються угрупування, які я й називаю властиво партіями”.

Виникнення політичних партій А.де Токвіль пов’язує з існуванням права на об’єднання, яке є таким же невід’ємним як право на особисту свободу. Право на об’єднання А.де Токвіль розглядає як одну із базових основ американської демократії, засіб, що дає можливість вільним громадянам протистояти свавіллю більшості. В окремих випадках об’єднання громадян, діяльність яких носить загальнополітичний характер, набуває форми політичних партій. Звідси цілком логічно випливає, що виникнення політичних партій, як окремих політичних об’єднань громадян, є природнім, а їхня діяльність є однією із ознак демократичності державного устрою.

А.де Токвіль поділяє існуючі партії на “великі партії”, які виникають в періоди революційного піднесення, коли найвищий ступінь народного незадоволення стимулює постановку питання про повний перегляд існуючого політичного устрою, і “дрібні партії”, які характерні для відносно мирних історичних періодів і пов’язані із еволюційними змінами в державно-політичному устрої країни. “Партії, що я їх називаю великими,- пише він,- відзначаються прихильністю до принципів більшою мірою, ніж турботою про те, до чого може призвести дотримання цих принципів; теорія, узагальнення цікавлять їх більше, ніж практика, окремі випадки; їх хвилюють глобальні ідеї, а не конкретні люди. Малі партії, навпаки, звичайно не мають політичних переконань. Ними не рухають великі поривання, і їхньою відмітною рисою є егоїзм... Й мета, яку вони ставлять перед собою, й засоби, якими вони послуговуються для її досягнення, мізерні. Великі партії сколихують суспільство, малі його підбурюють; перші розривають його на шматки, другі його розбещують…”

Порівнюючи політичні партії Америки та Європи автор вказує на істотні особливості перших. Він підмічає, що для політичних партії Америки характерним є не такий гострий характер конкуренції між ними, толерантність і навіть компромісність їхнього протистояння. Боротьба партій в Америці ніколи не набувала такого гострого протистояння