як це мало місце в країнах Європи – тут дві найбільші партії стосовно найважливіших пунктів суспільно-державного устрою мають однакові погляди. Жодній з них для своєї перемоги немає необхідності руйнувати існуючий суспільний лад. Тому основним предметом їхнього змагання є не стільки боротьба за зміни в державно-політичній сфері скільки змагання між собою за вплив на все нові соціальні верстви та своїх прихильників. Тому стало можливим, охоплення практично всього суспільства партійною конкуренцією. Одночасно А.де Токвіль не виключав теоретичної можливості встановлення панування над суспільством однієї партії. Якщо припустити, що нація може тиранічно поводитися з іншою нацією, то чи можна заперечувати той факт що і одна партія може тиранічно поводитися з іншою партією. Ефективним засобом протидії таким тиранічним впливам А. де Токвіль вважає право меншості на об’єднання. “В Сполучених Штатах, коли якась партія стає правлячою, вся влада переходить до її рук; найзапекліші її прихильники посідають усі відповідальні пости, в їхньому розпорядженні опиняються й усі адміністративні структури. Видатні діячі іншої партії, які залишаються за порогом влади, повинні мати право об’єднати свої зусилля; і ця меншість повинна мати змогу протиставити владі, яка стане її ущемляти, силу морального впливу на маси.” Не проходить повз увагу дослідника і той факт, що ряд американських політичних діячів мають суто прагматичний інтерес до політичних партій, ставляться до них лише як до засобу реалізації своїх особистих інтересів. В цьому також,- на думку А.де Токвіля, - одна із причин яка зумовлює появу і існування політичних партій.
Для повного розуміння токвілівського підходу до визначення суті політичних партій слід також розглянути його категорію “політичні асоціації” під якою він розуміє “вільні дії об’єднаної сили окремих осіб“ в політичній сфері. Таким чином, якщо партії в розумінні А.де Токвіля це союзи громадян, які спрямовані на роз’єднання суспільства, то політичні асоціації – це союзи, що інтегрують суспільство.
Він розрізняє три типи політичних асоціацій. Перший тип -заснований на ідейній єдності її членів. Другий тип – це організаційне оформлення членів асоціації, проведення ними різноманітних організаційних заходів. Третій тип – це об’єднання цих людей в союз виборців, які мають право із свого середовища делегувати когось в політичну владу. Власне така триєдина структура бачилася А.де Токвілю під поняттям політичної асоціації. Під нею він розумів певну організаційну форму, що використовувалася політичними партіями для збільшення свого впливу на маси та державну владу. По суті ці два поняття є дуже близькими і їх поєднання могло би бути тотожним сучасному розумінню політичної партії. В чому якраз і полягає заслуга А.де Токвіля в розвитку теорії політичних партій.
Узагальнюючи погляди А.де Токвіля викладені ним у праці “Про демократію в Америці” слід мати на увазі, що в даному науковому дослідженні незважаючи на велику увагу, яку приділяє автор політичним партіям, вони не розглядаються ним як об’єкт самостійного наукового аналізу, а лише як елемент державно-політичної системи. Теоретичною основою токвілівського аналізу партій стало визнання закономірності їх існування і політичного впливу на політичне життя суспільства.
Література:
Зародження сучасної західної політології та розвиток української полтичної думки.- В кн.: Вступ до політології / За заг. ред. В.Й.Скиби.- К., 1998.
Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до початку ХХ ст.).- К., 1993.
Еллинек Г. Общее учение о государстве.- СПб., 1908.
История социологии в Западной Европе и США / Отв. ред. Г.В.Осипов.- М., 1993.
Ковальчук В. Теоретико-методологічні засади вивчення політичних партій // Студії політологічного центру “Генеза”, 1995, № 2.
Ковлер А.И. Исторические формы демократии: Проблемы политико-правовой теории.- М., 1990.
Коломейцев В.Ф. Партии в зеркале западной политологии // Государство и право, 1995, № 10.
Констан Б. О свободе у древних в ее сравнении со свободой у современных людей // Полис, 1993, № 2.
Лобер В.Л. Демократия: исторические корни, содержание и тенденции развития.- М., 1992.
Лоуэлл А. Правительства и политические партии в государствах Западной Европы.- М., 1905.
Мигранян А. История теории демократии. Лекции по политологии.- Таллинн, 1991.
Михельс Р. Социология политических партий в условиях демократии // Диалог, 1990, №№ 3, 5, 7, 9, 11, 13, 15, 18.
Ожиганов Э.Н. Политическая теория Макса Вебера. Критический анализ.- Рига, 1987.
Основи політичної науки. Курс лекцій / За ред Б.Кухти. Ч.2. Політичні процеси, системи та інститути.- Львів, 1997.
Осипова Е.В. Социология Эмиля Дюркгейма. Критический анализ теоретически-методологических концепций.- М., 1977.
Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ ст.- К., 1996.
Попер К. Відкрите суспільство та його вороги.- К., 1994, т.1-2.
Поппер К. Демократия и народоправие // Политика, 1991, № 10.
Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре.- В кн.: Трактаты.- М., 1989.
Сартори Дж. Вертикальная демократия (Меньшинства и элиты. Полиархия в ее нормативном определении) // Полис, 1992.
Сытин А. Г. Политическая социология Мориса Дюверже // Социально-политические науки, 1990, № 12.
Токвіль А. Про демократію в Америці.- К., 1999.
Острогорский М.Я. Демократия и политические партии.- М., 1997.
Федералист. Политические эссе Александра Гамильтона, Джеймса Мэдисона и Джона Джея.- М., 1993.
Франклин Б. Избр. Произведения.- М., 1956.
Хто є хто в європейській та американській політології? Малий політологічний словник / Відп. ред. Б.Кухта.- Львів, 1995.
Токвіль (Alexis-Charles-Henri-Clerel de Tocqueville, 1805-1859) - знаменитий франц. письменник і державний діяч. Вивчав право в Парижі. Після подорожі по Італії і Сіцілії в 1827 р. був призначений на судову посаду (juge auditeur) у Версалі тут вступив в тісну дружбу з товаришем по службі своїм Гюставом-де-Бомоном. Вихований в епоху захоплення політичною свободою, Т. обурювався реакційною політикою Поліньяка, але