або процесу, основна точка зору на те або інше питання суспільного життя.
Соціально-політичне вчення – сукупність теоретичних положень про будь-яку область явищ соціально-політичної дійсності. В деяких випадках вченням називають систему соціально-політичних переконань того або іншого мислителя.
Політична доктрина (лат. doktrina – вчення) найчастіше виступає як більш-менш послідовно викладена концепція, сукупність взаємоузгоджених принципів підходу до розгляду політичних явищ і організації політичної діяльності. Доктрина часто є засобом боротьби за владу.
В змістовному відношенні політична свідомість містить у собі також ідеї і уявлення, в яких різноманітні групи людей усвідомлюють свої політичні інтереси і спрямування. Цей елемент політичної свідомості прийнято називати політичною ідеологією.
Самий термін ідеологія (від грец. idea –думка, задум і logos – слово, поняття) в самому широкому сенсі позначає систему поглядів і ідей, в яких усвідомлюються і оцінюються відношення людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі соціальної діяльності. Поняття політична ідеологія має більш вузький і специфічний сенс.
Політична ідеологія – відносно систематизована сукупність понять, ідей і уявлень, в яких суб'єкти політичних відносин – індивіди, соціальні групи, класи, нації, суспільство – усвідомлюють свої політичні інтереси і якими вони виправдують свої політичні спрямування.
Коротше кажучи, політична ідеологія – доктрина, що обгрунтовує зазіхання будь-якої групи на владу або її використання та передбачає ту або іншу стратегію політичних дій.
На відзнаку від науки, завданням якої є пошук істини, функції ідеології, передусім, зводяться до оволодіння масовою політичною свідомістю населення.
Ідеологія і наука тісно взаємопов’язані і цей зв'язок визначається конкретно-історичними і соціальними чинниками, місцем і роллю будь-якої соціальної групи в суспільному розвиткові.
Відповідність інтересів соціальної спрямованості суспільного розвитку виявляється більшою або меншою мірою науковості ідеології, яку вона підтримує.
Коли ж ці інтереси постають в протиріччя з потребами подальшого розвитку суспільства – ідеологія, соціальні групи або спільності відходять від реальної дійсності, перетворюються в хибну свідомість і породжують соціальну міфологію.
Поняття "тип політичної свідомості" використовується для характеристики істотних особливостей віддзеркалення в свідомості різноманітних категорій людей політичних явищ і пов'язаною з цією своєрідністю їхнього відношення до політичної дійсності.
Така своєрідність закріплюється в політичних позиціях, які займають різноманітні суб'єкти суспільних відносин і які виявляються в тяжінні до специфічної або постійної політичної поведінки.
Єдиний засіб виявити особливості політичної свідомості людей – аналіз їхньої реальної політичної поведінки.
Політичну свідомість людей можна класифікувати за різноманітними підставами. Найчастіше проводиться типологізація за наступними підставами:
·
за прихильністю людей до тих або інших суспільних ідеалів і цінностей (ліберальна – що висуває як пріоритет у політиці принцип свободи індивіда, консервативна – спрямована на збереження традиційних суспільних устоїв і цінностей, соціалістична – що орієнтується на пріоритет в політиці принципів колективізму, соціальної рівності і справедливості, інтернаціоналістська – спрямована на реалізацію, в першу чергу, загальних інтересів і цілей народів, націоналістична – відокремлювальною рисою якої є переконання у вищості однієї нації над іншими);
·
за характером відношення суб'єкта соціальної дії до держави як політичного інституту (етатистський тип політичної свідомості – що орієнтується на активну участь держави в суспільних процесах, в тому числі і в сфері економіки ; анархістський тип, для якого характерна орієнтація на позадержавне регулювання суспільних процесів і, передусім, у сфері матеріального виробництва);
·
за прихильністю суб'єктів політики до тих або інших форм політичного влаштування суспільства можна виділити демократичний, авторитарний і тоталітарний типи політичної свідомості;
·
за соціально-класовим складом учасників політики (буржуазна, дрібнобуржуазна, пролетарська).
·
в залежності від орієнтації на той або інший характер соціальної діяльності суб'єкта політична свідомість може бути консервативною (орієнтованою на збереження колишніх суспільних порядків), радикальною (орієнтованою на докорінні, рішучі перетворення), реформістською (орієнтованою на здійснення соціальних перетворень шляхом реформ).
Той або інший тип політичної свідомості в чистому вигляді зустрічається рідко.
В свідомості і поведінці одного і того ж суб'єкта політичних відносин може водночас виявлятися декілька типових рис.
2 ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА
Поняття політичної культури зараз стійко увійшло в склад ключових категорій політичної науки. Це зумовлене тим, що політичний процес при всіх притаманних йому випадковостях, непередбачених подіях, альтернативності ситуацій ,що виникають, підкоряється внутрішнім закономірностям, що не можуть бути виведені безпосередньо ані з економіки, ані з психології. Дослідження в області політичної культури допомагають глибше побачити закономірності політичного процесу, особливості політичної свідомості і поведінки людей в сучасному суспільстві. Аналіз проблеми політичної культури дає можливість зрозуміти, чому групи людей або цілі народи, діючи в межах ідентичних політичних систем, але ж виховані на різних цінностях та маючи різноманітний історичний досвід, по-різному сприймають одні і ті ж політичні події, по-різному поводять себе в одних і тих же політичних ситуаціях.
Поглиблене вивчення політичної культури дає, крім того, можливість передбачати реакцію населення на конкретні політико-управлінські рішення, передбачити певні міри, що забезпечать ефективність їх реалізації.
Свої витоки проблема політичної культури бере в працях стародавніх мислителів, які зверталися до питань нравів, соціальної етики, критеріїв ідеального громадянина і правителя. Виникнення перших знань про політику і їхнє використання на практиці в античній Греції можна розглядати як зародження політичної культури. Чисто термінологічно поняття «політична культура» було вперше вжите німецьким філософом Іоганом Гердером ще в XVIII ст. Згодом, особливо в кінці XIX – початку XX ст. дана категорія використовується в політичних дослідженнях різноманітними політичними школами, в тому числі, і вченими Росії: В.І.Гер’є, В.В.Івановським, М.Я.Острогорським.
В 50-і роки нашого сторіччя в західній політології виникає теоретичне спрямування, що досліджує соціокультурний зміст , процесів, в основі якого було розуміння