Жінки на виборах: психологічний аналіз успіхів

та прорахунків

Жінки у Верховній Раді Радянського Союзу складали одну третину депутатів, точніше 33%. Здавалося б це було великим надбанням, яке ми зараз втратили. Але, як відмічала відома діячка жіночого руху Росії Ельвіра Новікова, разнарядкою на жіночі місця забезпечувалося перш за все представництво від робочих та селян і жінка-депутат представляла інтереси не жінок-виборців у цілому, а інтереси того чи іншого виробництва – промислового чи сільськогосподарського. Більш за те, за рахунок жінок забезпечувалися показники змінювання складу депутатів, так звана ротація(1). Виходило так, що чоловіки могли працювати у Верховній Раді фактично на постійній основі, а жінки, ледве зорієнтувавшись у своїх обов”язках, залишали свої депутатські посади.

Таким чином, жінки не виборювали своє право приймати важливі для країни рішення, а одержували те, що дають у тих межах, що дозволяються. У суспільстві напередодні набуття Україною незалежності була сформована психологічна модель: “Політика не для жінок!” Е.Новікова вважає, що у країні на той момент сформувалася так звана “мужекратія”, для якої у 70-80-х роках стало характерним управління суспільством виключно чоловіками старшого та похилого віку.

Фактично у 70-і роки 20-го сторіччя у Радянському Союзі зародилися та зіткнулося дві важливі соціально-психологічні тенденції, ознаки яких ми відчуваємо і досі. З одного боку, у 60-і роки жінки широким фронтом прийшли у суспільне виробництво, коли жіноча робоча сила допомогла відбутися екстенсивним методам праці в умовах вельми неуспішної економічної реформи(1). Жінки зайняли досить велику частину позицій, де приймаються рішення нижчого та середнього рівня – завідувачок відділами, поліклініками, директорів шкіл тощо. На їх долю випало і зайняття найбільш важких за умовами трудових позицій, де праця не вимагає високої кваліфікаціїю А з іншого боку, всі ключові позиції у суспільстві продовжували займати чоловіки. Вони приймали всі стратегічні рішення, набували досвіду політичної та господарської активності.

За радянських часів жінки втратили і досвід громадської роботи, досвід виборювання прав жінок та створення суспільства равних прав та можливостей. Вже наприкінці 20-х років минулого століття було прикрито жіноче питання разом і з жіночими організаціями.

Отже у політичне життя нової держави України жінки вступили, з одного боку, як більшість населення (жінки складають 54% населення України), що вміє працювати, несе на собі весь тягар сімейного життя та виховання дітей, має досить високий прошарок освічених людей,

кандидатів та докторів наук, але майже без досвіду політичної діяльності та використання своїх прав. І це зразу ж відбилося на стані жінок на рівні прийняття важливих для суспільства рішень, на їх представництві у Верховній Раді та Кабінеті Міністрів.

Падіння відсотків представництва жінок к пардаменті почалося ще у 1989 році, коли тільки 22,5% кандидатів у депутати Верховної Ради були жінками. А зараз після виборів 2002 у Верховній Раді України лише 23 жінки є народними депутатами ( всього у Верховній Раді 450 народних депутатів).

Виникає питання – в чому на сьогоднішній день психологічне коріння такої ситуації, якими психологічними моделями поведінки людини, її віруваннями та переконаннями, її потребами визначається такий неуспіх жінок. І наступне питання – що робити, як подолати таку слабку участь жінок у політичному житті України.

Почнемо з програм політичних партій та їх відображення у масовій свідомості. Ми провели дві серії досліджень – за 10 місяців до парламентських виборів та за 4 місяці до виборів.

Мета першого дослідження – вивчити психологічні особливості масової свідомості населення України у контексті відображення у масовій свідомості основних пріоритетів політичних програм найбільш рейтингових партій, визначити, наскільки спрямовані ці пріорітети на захист прав людини, прав жінок та на задоволення основних потреб пересічної людини – виборця.

З цією метою було змодельовано ситуацію рефлексивної оцінки респодентами політичних програм партій.

Як показали дослідження В.Ф. Петренко (2), поставленої нами мети можна досягнути на основі застосування методів вивчення рефлексивних процесів масової свідомості через визначення психосемантичного простору політичних партій.

Матеріалами нашого дослідження слугували політичні програми та програмні матеріали найбільш рейтингових політичних партій України(їх було відібрано 21), що були представлені у засобах масової інформації до травня 2001 року. Предметом нашого дослідження слунував психосемантичний простір вказаних партій та його відображення у масовій свідомості громадян. Особливу увагу при дослідженні цього простору ми приділяли місцю, що займають в ньому права жінок, їх становищн у політичному житті.

Як відомо, у розвинутих демократичних країнах політичні партії відіграють велику роль у громадському та політичному житті, намагаються відобразити та реалізувати у своїх політичних програмах потреби та життєві позиції виборців, можна сказати, приречені враховувати зміни у масовій свідомості населення, зокрема, останнім часом активно відгукуються на прагнення жінок до бульш активної участі у політичному житті. В таких країнах нема, як відомо, великої кількості політичних партій. Свідомість пересічного виборця не перевантажена безмежною кількістю їх назв і програм, рекламних матеріалів. Можна сказати, що у політичному житті уих країн зважають на психологічні

закони пам‘яті, наприклад на магічний показни “7+_2 (людина не може утримати у своїй сідомості більше, ніж вказану кідбкість об‘єктів). А в Україні діє більш, ніж 100 політичних партій, серед них 5 жіночих.

Розробляючи методику вивчення масової свідомості через побудову психосемантичного простору політичних партій, В.Петренко визначив як одну з важливих функцій політичної партії те, що вона повинна здійснювати своєрідний глибинний психоаналіз, рефлексію болючиз проблем суспільства, переводячи їх у доступну раціональній переробці свідому площину(2). В цьому