в політику не привносять. Як би їх не називали, але вони використовують стандартні чоловічі прийоми у роботі, апробовану структуру внутріпартійних взаємодій та нежиттєвоздатні моделі партійного будівництва”(4). Отже – це прямий виклик жінкам-політикам. Ті, хто готовий до них поставитися серьозно, голусувати за них, чекають нових підходів, нових технологій політичної поведінки. А натикаються на стереотипи політичної поведінки як жінок-політиків, так і чоловіків. Та ж сама О.Маркосян відмічала, що “…ставлення чоловіків до жінок-політиків стандартно-стереотипне. Їхня присутність, дії, реакція та світоглядна позиція сприймаються як дещо чужерідне, некомфортне, вороже та заважаюче.” В цей же час, восени 2001 року жінки-політики демонстрували своє розуміння завдань, що стоять перед жінками-політиками. Так, Т.Кондратюк, голова Всеукраїнського жіночого народно-демократичного об‘єднання “Дія” висловлювалася про те, що “… жінка у політику привносить гуманізм. …Українкам треба сміливіше заявляти про себе”(5).
Отже українське суспільство чекало на появу нової політичної сили – жінок-політиків з новими підходами, з новим баченням життя суспільства і з гуманізацією його життя, як одного з головних своїх гасел. І дочекалося. Вихід на політичну арену політичного блоку “Життя за майбутнє”, безумовно, відповідало викликам часу, сподіванням суспільства. Цей вихід був також, з нашої точки зору, підготовлений всіма зусиллями та успіхами жіночого руху України, збудженням масової свідомості у напрямку не тільки уваги до жіночих прав та реалізації їх прагнень та можливостей, але й зрушень цієї свідомості до позитивних орієнтирів, насамперед, щодо врахування потреб конкретної людини та сім‘ї.
Нам уявляється, що перед блоком “Жінки за майбутнє” стояло величезне за своїм значенням завдання – відгукнутися на найглибинніші сподівання пересічної людини, показати, що саме зараз можливо змінити наше життя накраще. А тепер представимо грандіозність цього завдання як у філософському, світоглядному контексті, так і в економічному, соціальному, психологічному. Ламати треба було стереотипи обох видів – очікування від жінок лише банальних, істеричних пропозицій чи позиції “залізної леді”. Виклик часу був грандіозний, він потребував неабияких інтелектуальних зусиль, новітніх технологій одержання творчих відповідей на важкі питання, часу. А от часу практично не було. І цього часу не було і у найбільш рейтингових політичних партій та блоків для того, щоб відповісти на ці виклики часу. Опосередковано у своїх програмах вони відповідали на ці питання, але через відповіді на головні питання часу.
Проаналізувавши результати нашого попереднього дослідження разом з Мартою Коломієць (Українська освітня програма ринкових реформ), з Сергієм Губіним (Журнал “Новий кур‘єр”), Іриною Бекешкіною (SOCIS та фонд “Демократичні ініціативи”), ми прийшли до висновку про доцільність у жовтні-листопаді 2001 року провести нове дослідження – паралельно опитати найбільш рейтингові політичні партії та блоки (їх було відібрано 17) та широкий загал. Ми спільно розробили опитувальник, що містив питання у 10 напрямках, що є найбільш болючими для українського суспільства. Ми вивчали ставлення до:
ринкової економіки;
приватизації;
земельної реформи;
іноземних інвесторів та співпраці з міжнародними фінансовими донорами;
малого та середнього бізнесу;
проблеми бідності;
пенсійної реформи;
корупції;
інтеграційних процксів;
адміністративної реформи.
Серед 17 партій, які, як планувалося, приймуть участь у опитуванні були блок “Жінки за майбутнє” та ПСПУ. На жаль, лідери цих партій відмовились від участі у дослідженні. Таким чином, у дослідженні прийняли участь 15 партій та блоків:
Аграрна партія України;
“Батьківщина”;
Блок Віктора Ющенка;
Комуністична партія України;
Народний рух України;
Народно-демократична партія;
Партія “Демократичний союз”;
Партія зелених України;
Партія регіонів України;
Партія “Реформи і порядок”;
Партія “Трудова Україна”;
Партія “Яблуко”;
РУХ (Український народний рух);
Соціал-демократична партія (об‘єднана)(СДПУ(о);
Соціалістична партія України(СПУ).
Як вже відмічалося, опитування проводилося паралельно – політичні партії (Центр “РОЗРАДА”) та широкий загал (SOCIS та фонд “Демократичні ініціативи”). Результати цього дослідження були рпубліковані у журналі “новий кур‘єр”(6).
З психологічної точки зору можна розглядати, на наш погляд, це дослідження, як своєрідну підказку політичним партіям щодо конкретного визначення своєї позиції у найбільш важливих напрямках життя суспільства напередодні парламентських виборів. З іншого боку, опитування широкого загалу дозволяло виявити сподівання населення, його сумніви та обізнаність у найбільш пекучих питаннях виживання пересічного громадянина – виборця. І як раз у всіх цих напрямках, як нам здається, населення чекало нових підходів саме в напрямках гуманізації життя суспільства, насамперед, подолання бідності та поліпшення добробуту бульшості виборців та їх сімей.
Результати дослідження показали, що всі опитані партії, за винятком КПУ, вважають, що ринкова економіка спроможна забезпечити пересічним громадянам пристойний рівень життя. Разом з тим, за даними опитування населення, лише 38,7% опитаних громадян дотримуються щодо ринкової економіки такої самої думки. Разом з тим, 62,5% громадян вважають, що ринкова економіка дає ініціативним людям більше можливостей для самореалізації.
Про що свідчать ці дані? Насамперед, про те, що населення досить погано обізнане з особливостями ринкової економіки і чекає напередодні виборів відповідей на багато питань у цьому контексті. Чекали виборці і від жінок-політиків нових підходів до системи зв‘язку “система влади-пересічні громадяни”. Без їх політичної волі рухатись до процвітання важко. А без обізнаності та рефлексії красивих моделей на своє особисте та своїх близьких життя виборці не підтримають будь-які прекрасні пропозиції. Більш за те, аналіз відповідей на це і деякі інші питання дозволив виявити конкретні моменти нерозбудованості громадянського суспільства – відсутність
системи впливу пересічних громадян на рішення, що приймаються політиками і відсутність системи постійного інформування та роз‘яснення з боку політиків нових рішень та підходів.
Цей висновок яскраво підтвердили дані опитування про ставлення до пенсійної реформи. Виявилося, що 47% респодентів взагалі не знали, що таке трирівнева пенсійна реформа.
В дослідженні було виявлено також наявність важливого напрямку протиріч у політичному просторі