- ведення баз даних та реєстрів обєктів і субєктів оподаткування здійснюватись місцевими, а не центральними органами влади.

Всі ці пропозиції знаходяться в стадії опрацювання, але потрібне постійне їх лобіювання, що можливе лише за активної участі всіх членів Асоціації.

Для вирішення проблем поліпшення бюджетної забезпеченості міст районного значення, підвищення рівня надання суспільних послуг, вдосконалення порядку обрахунку обсягів міжбюджетних трансфертів, розробки основних заходів та лобіювання інтересів цих міст в процесі вдосконалення положень Бюджетного кодексу України, а також при розробці проекту закону про державний бюджет, АМУ, за фінансової підтримки ПЕФР, провела моніторинг фінансового стану бюджетної забезпеченості 26 міст районного значення.

Аналіз результатів опитування дає змогу зробити такі висновки:

Фінансовий стан міст районного значення, які відповіли на запитання, в середньому погіршився - частка доходів міст від загального контингенту, яка залишається у 2002 р. порівняно з попередніми роками, скоротилася з 50% до 37%. Значного погіршання фінансового стану міст слід очікувати внаслідок підвищення мінімальної заробітної плати. Переважна більшість міст неспроможна знайти кошти для повного фінансування підвищеної заробітної платні працівникам бюджетних установ; у більшості випадків, за рахунок перерозподілу коштів, фінансування вистачає на 6-9 місяців, а не на весь фінансовий рік. Міста мотивовано ставили питання про надання джерел для покриття фінансового розриву, який виникає внаслідок змін у законодавстві: більшість вважає, що держава має надати цільові субвенції на цю мету, є й інші пропозиції, які стосуються використання вільних коштів та перерозподілу доходів на користь міст.

Розподіл коштів між бюджетними установами продовжує здійснюватися головним чином районними органами влади.

Залишаються не вирішеними проблеми у взаєминах з районними органами влади. Практично у 2/3 випадків міські ради відзначили, що їхні особисті стосунки з районним керівництвом не впливають на фінансові відносини з районом, а також те, що фінансові показники територіальних громад узгоджуються з районними фінансовими органами. Разом з тим, у половині випадків районні податкові органи не надають інформації про дані, необхідні для підготовки бюджетів міст; субвенції на виконання окремих повноважень перераховуються несвоєчасно. При оцінці регулювання міжбюджетних відносин виявлено досить значні проблеми у стосунках між органами місцевого самоврядування та районними державними адміністраціями. Міста найбільше невдоволені вилученнями на користь районів, а також їхньою політикою перерозподілу, яка реалізується у фінансуванні делегованих повноважень (як правило, неповному) та наданні трансфертів.

У переважній більшості міських рад потребує термінового врегулювання питання оплати праці працівників сфери місцевого самоврядування; при цьому значна їх частина вважає, що розмір оплати праці мають встановлювати місцеві органи влади самостійно.

Більша частина міст вважає, що проблема вільних залишків коштів є не- врегульованою.

Не врегульовані питання щодо закріплення платників за бюджетами та врегулювання бюджетів у випадках зміни складу платників у зв’язку з їх переходом до інших бюджетів.

Більшість (2/3) міських рад вважає за доцільне відновлення положення щодо можливості надання позичок з одного бюджету іншому для покриття тимчасових касових розривів.

Не забезпечено повне фінансування розрахункового обсягу делегованих повноважень з боку держави. Частину вини слід, проте, перекласти на районні органи влади, які перерозподіляють кошти між підпорядкованими територіальними громадами.

Спільне фінансування суспільних послуг практикується дуже рідко.

Більшість керівників міст сформулювала своє відношення до діючого у 2003 році порядку розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів між районним бюджетом та бюджетами міст районного значення, визначеному відповідними обласними державними адміністраціями або Радою Міністрів АР Крим як негативне. Очевидно, що у методиці наявні значні недоліки, зокрема, можливо, забагато можливостей для районних органів влади перерозподіляти кошти. Разом з тим, переважна більшість вважає, що порядок визначення обсягу міжбюджетних трансфертів для бюджетів міст районного значення повинен встановлюватися на державному рівні. Збільшення обсягу трансфертів у Державному бюджеті України на 2003 р. загалом не вплинуло на обсяги бюджетів міст районного значення (ймовірно, що ці кошти “осіли” на районному рівні).

Переважна більшість міст (60%) виступає за запровадження місцевого податку на майно фізичних осіб, що свідчить на користь необхідності прийняття політичного рішення у цій сфері. Серед пропозицій щодо розширення власної дохідної бази 41% стосується запровадження нових місцевих податків (більшість – податок на нерухомість фізичних осіб) та підвищення ступеня автономії місцевих урядів щодо їхнього справляння, 16% стосується підвищення нормативів відрахування до бюджетів міст, проте більша частина (57%) стосується стовідсоткового закріплення за бюджетами міст деяких податків (прибуткового податку з громадян та земельного).

Обстежені міста районного значення внесли пропозиції про вдосконалення окремих положень Бюджетного кодексу України, які враховані при підготовці листа до Верховної Ради України щодо:

- неможливості здійснення запозичень із спеціального фонду бюджету до загального фонду;

- усунення суперечності між Бюджетним кодексом України та Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” по наданню боргових гарантій обєктам підприємницької діяльності;

- стовідсоткового закріплення надходжень від прибуткового податку з громадян за бюджетами міських, селищних, сільських рад;

- зарахування прибуткового податку з громадян до місцевих бюджетів за місцем проживання платників, а не за місцем їх роботи;

- зараховування стовідсотково до бюджетів місцевого самоврядування за місцем знаходження платників плати за землю;

- внесення в Бюджетний кодекс України понять “вільні залишки коштів на кінець року”, для послідуючого їх залишення в розпорядженні міст, та ”взаємні розрахунки між бюджетами”;

- використання пятидесяти відсотків понадпланових квартальних доходів для фінансування першочергових невідкладних видатків;

- доповнення до ст. 103 Бюджетного кодексу України про державні субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування, що виникають в результаті ліквідації підприємств (організацій)