3. Розвиток відносин Україна -- НАТО

Відносини між Україною та НАТО було офіційно започатковано у 1991 році, коли, одразу після розпаду Радянського Союзу та набуття державного суверенітету, Україна вступила до Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС), згодом перейменованої на Раду євроатлантичного партнерства (РЄАП).

Кілька років по тому, у 1994 році, Україна першою з держав СНД приєдналася до програми НАТО “Партнерство заради миру” -- широкомасштабної ініціативи практичної співпраці у галузі безпеки й оборони між НАТО та країнами-партнерами на двосторонній основі .

Невдовзі Україна довела свою відданість справі підтримання безпеки на євроатлантичному просторі, долучившись до участі у миротворчих операціях під проводом НАТО на Балканах у 90-х рр.

А відмова України від ядерної зброї та приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї; врегулювання невирішених суперечок з сусідніми країнами стосовно кордонів та статусу нацменшин; ратифікація Договору про відкрите небо, який забезпечує прозорість та здійснення контролю над озброєннями завдяки наданню дозволу на взаємні прольоти над територіями його держав-учасниць, посприяли європейській безпеці та стабільності.

Вперше Україна задекларувала свій намір прискорити інтеграцію до європейських та євроатлантичних структур у 1997 році, коли була підписана Хартія про Особливе партнерство Україна -- НАТО , у якій, зокрема, визнається важливість незалежної, передбачуваної та демократичної України для стабільності в Європі . НАТО, країни-члени Альянсу та Україна проголосили свою готовність і надалі розширювати та зміцнювати співпрацю та розвивати особливе та ефективне партнерство, яке загалом сприяло б підвищенню рівня стабільності та поширенню спільних демократичних цінностей у Європі.

У Хартії визначені принципи та механізми розвитку відносин Україна -- НАТО на перспективу , а також окреслені галузі двосторонніх консультацій та співробітництва .

Протягом наступних п’яти років було розроблено широкомасштабну програму співробітництва у багатьох галузях, таких як оборонна реформа, економічні аспекти безпеки, безпосередня військова співпраця, озброєння, планування на випадок надзвичайних станів цивільного характеру, наука та охорона довкілля.

У травні 2002 року якраз напередодні п’ятиріччя Особливого партнерства Президент України Леонід Кучма чітко заявив, що Україна має намір претендувати на членство в Альянсі . У відповідь на цю заяву під час засідання Україна -- НАТО на рівні міністрів закордонних справ, яке проходило того ж місяця у Рейк’явіку, було узгоджено, що сторони шукатимуть можливостей піднести їхні відносини на якісно новий рівень .

Таким чином було закладено підвалини для ухвалення Плану дій Україна -- НАТО на засіданні Комісії Україна -- НАТО на рівні міністрів закордонних справ під час Празького саміту у листопаді 2002 року, який має на меті поглиблювати та розширювати відносини Україна -- НАТО, а також підтримувати зусилля України у галузі реформ на її шляху до повної інтеграції до євроатлантичних структур безпеки. Ухвалення Плану дій Україна -- НАТО у той момент, коли Альянс висловлював серйозні занепокоєння щодо припущень про надання дозволу на рівні найвищого керівництва України на передачу Іраку системи протиповітряного захисту українського виробництва, стало свідченням неухильної відданості Альянсу розвиткові стійких відносин з Україною та заохочення України до просування на шляху євроатлантичної інтеграції.

Протягом наступних двох років Україна досягла істотного поступу у плануванні та втіленні у життя оборонної реформи. Втім, аналізуючи виконання успіху реалізації цілей Плану дій у середині 2004 року, країни-члени НАТО наголошували, що керівництво України має вжити кроків для безперечного гарантування вільного та чесного виборчого процесу, забезпечити свободу ЗМІ та верховенство права, зміцнити громадянське суспільство та судову систему, вдосконалити систему експортного контролю та виділити належні ресурси для забезпечення проведення запланованих заходів у галузі оборонної реформи та реформи структур безпеки.

Навесні 2004 року країни-члени Альянсу уважно стежили за подіями навколо президентських виборів в Україні та народними протестами, що переросли у Помаранчеву революцію, яка оспорювала законність проголошених результатів другого туру голосування, що призвело до призначення повторного голосування за рішенням суду. За цих обставин засідання Комісії Україна -- НАТО на рівні міністрів закордонних справ було перенесено, а Генеральний секретар НАТО виступив із заявою, у якій висловив повагу до проведення вільних та чесних виборів як одного з основоположних принципів, на яких ґрунтується Особливе партнерство.

Невдовзі після здобуття перемоги у повторному голосуванні другого туру виборів та інавгурації Президента Ющенка було запрошено взяти участь у саміті НАТО, який проходив у штаб-квартирі Альянсу в лютому 2005 року. Лідери країн НАТО висловили підтримку амбітній програмі реформ Президента Ющенка та вирішили поглибити та переорієнтувати співпрацю Україна -- НАТО відповідно до пріоритетів нового українського керівництва.

Два місяці по тому під час засідання міністрів закордонних справ у Вільнюсі (Литва) у квітні ц.р. країни НАТО та Україна запровадили Інтенсифікований діалог щодо прагнення України набути членства в Альянсі. Вони також оголосили програму короткотермінових заходів, спрямованих на поглиблення співпраці Україна -- НАТО у галузях ключових реформ.

Комісія Україна -- НАТО, створена у 1997 році, є найвищим органом, який ухвалює рішення стосовно розвитку відносин Україна -- НАТО та спрямовує заходи практичного співробітництва.

Комісію Україна -- НАТО (КУН) було засновано відповідно до Хартії про Особливе партнерство, підписаної главами держав та урядів України та країн -- членів Альянсу 9 липня 1997 року у Мадриді . Її завдання полягає у забезпеченні належного виконання положень Хартії , здійсненні комплексної оцінки розвитку відносин між Україною та НАТО , контролі над процесом