У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати
Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад
Реферат
Грубий пошук
Точний пошук
Вхід в абонемент
Курсова робота
Дипломна робота
Магістерська робота
Реферат
Контрольні роботи
Реферат
-
Вплив сучасних політичних реалій на взаємовідносини між Росією і НАТО
17
через існуючи розбіжності в позиціях Росії, Індії і Китаю вона не одержала бажаного для Кремля розвитку [78, с. 35].Повертаючись до питання про позицію Росії стосовно розширення НАТО на Схід на фоні косовської кризи, слід відзначити, що високо посадовці Міністерства закордонних справ та Міністерства оборони Російської Федерації, дотримувались досить суперечливих поглядів. Представники російського Міністерства закордонних справ розраховували на те, що Північноатлантичний альянс, скомпрометувавши себе невиконанням постанов Ради Безпеки ООН, буде змушений відмовитьсь від форсованого просування до кордонів Росії. Висловлювалась також думка, що в світлі косовських подій потенційні кандидати на приєднання до НАТО дещо притримають свій ентузіазм на цей рахунок [18, с. 39]. Водночас керівництво Міністерства оборони Російської Федерації розцінило вступ в НАТО Польщі, Чехії та Угорщини як процес, наслідком якого є не стирання розмежовуючих ліній на континенті (про що неодноразово заявляло керівництво Північноатлантичного альянсу), а має зовсім протилежний ефект [15, с. 29]. Розширення НАТО на Схід знову почали трактувати як загрозу національній безпеці Росії, для якої цей процес означає розширення політичної і стратегічної спільноти, до якої вона не належить. А події в Косово стали свідченням того, що альянс проектує свій вплив і військову присутність назовні, за межі своєї безпосередньої дії. Це в свою чергу послужило причиною занепокоєння російського керівництва, що за певних умов сама Росія може стати об’єктом військово-політичного тиску з боку НАТО [123].Рішення, прийняте в ході Вашингтонського саміту та військова акція збройних сил країн-членів Північноатлантичного альянсу в Косово мали досить непередбачувані наслідки як для НАТО, так і для Росії на міжнародній арені. Принципово новим явищем для європейського регіону стало декларування міністрами закордонних справ і міністрів оборони 28 європейських країн у листопаді 1999 р. намірів поступового набуття Європейським Союзом функцій, які досі були в нього відсутні, а саме – формування більш незалежної від НАТО (і насамперед від Сполучених Штатів) оборонної політики та механізмів для врегулювання локальних конфліктів на континенті [88, с. 17]. Причиною такої позиції європейських держав став факт домінування Вашингтона в процесі прийняття рішень та їх реалізації Північноатлантичним альянсом. Це особливо яскраво проявилося в ході косовської операції, проведення якої відбулося з ініціативи та, переважно, силами збройних сил США (понад 90 % новітніх озброєнь, використаних альянсом під час врегулювання косовського конфлікту, - американські). Такий стан речей викликав незадоволення з боку європейської складової Північноатлантичного альянсу. Генеральний Секретар НАТО Дж. Робертсон під час одного з інтерв’ю заявив, що Європа, в порівнянні із США, поступово перетворюється на „військового карлика”, а участь європейських держав-членів альянсу в косовській операції розцінив як „незначну допомогу з боку держав-сателітів” [124].Першим практичним кроком на шляху реалізації багато в чому незалежних від США оборонних заходів Європи стало оприлюднення намірів Великобританії і Франції щодо створення країнами Європейського Союзу 50-60-тисячного мобільного угрупування військ, здатного діяти автономно від збройних сил НАТО. Спроба європейців стати більш дистанційованими від військово-політичних імпровізацій США стала прихованим наслідком косовської кризи [88, с. 17].„Похолоданням” відносин між європейською і американською складовими Північноатлантичного альянсу вирішила скористатися Росія, яка, через дипломатичні канали, спробувала посилити антиамериканські настрої в Європі через спроби переконати керівництво держав-членів Європейського Союзу у тому, що посилення позицій США на континенті йде врозріз з ідеєю як індивідуальної, так і колективної військової могутності європейських країн як невід’ємним атрибутом їхньої державної політики. Такі дії Кремля були приречені на провал, оскільки російське керівництво при цьому не врахувало той факт, що тісні євроатлантичні зв’язки, які формувалися півстоліття, занадто міцні, щоб їх могли зруйнувати існуючи суперечності [100, с. 22].Наслідком розширення НАТО стало питання про те, чи залишиться надалі в робочому стані альянс, якщо він значно збільшиться за рахунок нових членів [101, с. 12].В цілому, як рішення Вашингтонського саміту, так і військова акція альянсу проти косовських сербів мали вкрай негативні наслідки для розвитку взаємовідносин між Росією і НАТО.В березні 1999 р. представник Північноатлантичного альянсу покинув Москву. Відкриття місії НАТО в столиці Росії, передбачене договором від 27 травня 1997 року, було відкладено на невизначений час [70, с. 15]. Росія припинила зв’язки з представниками Північноатлантичного альянсу в його штаб-квартирі в Брюсселі і Координаційній групі в Монсі. Було заморожено 20 з 22 напрямків взаємодії, визначених Програмою двостороннього партнерства на 1999 рік (за винятком оперативної взаємодії при проведенні миротворчих операцій на території колишньої Югославії), відкликано в Москву головного військового представника Росії при альянсі, призупинено участь у програмі „Партнерство заради миру” та Індивідуальній програмі партнерства, перервано переговори про відкриття Військової місії зв’язку НАТО в Москві, припинено діяльність Центру документації з питань європейської безпеки тощо. Російське керівництво відмовилось від участі в роботі Ради євроатлантичного партнерства і Спільної постійної ради Росія – НАТО [58, с. 99].Ще одним моментом, який різко негативно позначився на взаємовідносинах між Росією і НАТО стали дії федеральних сил у Чечні, зокрема проблема щодо порушення російськими військовими прав людини в регіоні. У відповідь Кремль зайняв досить непоступливу позицію. На зустрічі з вищим командуванням збройних сил, що проходила в Москві в середині листопада 1999 р. міністр оборони Російської Федерації І. Сергеєв у присутності прем’єр-міністра Росії В. Путіна не лише категорично виступив проти будь-якого іноземного втручання в чеченський конфлікт, а й звинуватив Сполучені Штати і НАТО у використанні кризи для „послаблення міжнародних
Сторінки:
1
2
3
4
5
6