Реферат - Вплив сучасних політичних реалій на взаємовідносини між Росією і НАТО
17

позицій Росії та витіснення її зі стратегічно важливих регіонів світу, насамперед – із Каспійського регіону, Закавказзя та Середньої Азії” [40, с. 4].Аналогічну позицію продемонстрував і президент Росії Б. Єльцин, відмовившись на Стамбульському саміті Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), що відбувся в листопаді 1999 року, визнати за Заходом право критикувати анти терористичну компанію Росії у Чечні і пообіцяв її довести до переможного завершення [86, с. 171].Такий перебіг подій реанімував можливість відродження конфронтації епохи „холодної війни”. Цей процес змусив сторони відновити діалог. Особливо позитивним моментом в цьому плані стала зміна керівництва як в Північноатлантичному альянсі, так і в Росії. В жовтні 1999 р. Генеральним Секретарем НАТО став Дж. Робертсон, погляди якого на відносини з Росією дещо відрізнялися від позиції його попередника – Х. Солани. Відповідні зміни відбулися і серед вищого керівництва Росії. 31 грудня 1999 р. Б. Єльцин склав президентські повноваження в зв’язку з погіршенням стану здоров’я. Виконуючим обов’язки президента Росії став прем’єр-міністр В. Путін. (Після виборів, що відбулися в березні 2000 р. В. Путіна було обрано президентом Російської Федерації) [112, с. 338].Розуміючи безперспективність подальшого протистояння, Росія і НАТО повернилися до відновлення діалогу. Серед основних факторів, які змусило сторони вжити конкретні заходи з метою вирішення накопичених проблем і поетапної нормалізації взаємовідносин, слід відзначити наступні. Наприкінці 1999 – початку 2000 р. на російській політичній арені з’явилися сили, які добре розуміли непродуктивність „вічної мерзлоти” у взаємовідносинах з НАТО. Росія і альянс – занадто великі гравці на полі європейської і глобальної політики, щоб безкінечно продовжувати ігнорувати чи конфронтувати один з одним. Поетапне відновлення контактів між Росією і Північноатлантичним альянсом відповідає зовнішньополітичній лінії Москви, орієнтованій на більш прагматичне ведення справ з країнами Заходу і державами, що раніше входили в так званий „східний блок”. При цьому враховуються конструктивні заяви керівництва альянсу про те, що він не може виключити Росію з процесу прийняття рішень з проблем європейської і світової безпеки, “оскільки в НАТО і Росії багато спільних інтересів і проблем глобального характеру, що потребують вирішення” [69, с. 57]. На думку російського керівництва, на даному етапі в Росії немає різко антагоністичних суперечностей з Північноатлантичним альянсом, які б могли призвести до відродження конфронтації епохи „холодної війни”. В цьому відношенні Москва пов’язує потенційне покращення взаємовідносин між Росією і НАТО з особою нового Генерального Секретаря альянсу Дж. Робертсоном, який неодноразово заявляв про готовність НАТО надати своїм взаємовідносинам з Росією стабільний характер [59, с. 102].В лютому 2000 р. контакти між Росією і НАТО було відновлено. 16 лютого Генеральний Секретар Північноатлантичного альянсу відвідав Москву, де провів переговори з виконуючим обов’язки президента Російської Федерації В. Путіним. В ході переговорів було підтверджено взаємну готовність зробити внесок в побудови стабільної і неподільної Європи. При цьому було відзначено, що ця робота повинна базуватися на нормах і принципах міжнародного права, перш за все Статуту ООН, Гельсінського Заключного акту, Хартії європейської безпеки, а також на Основоположному акті, підписаному НАТО і Росією 27 травня 1997 р. в Парижі. Сторони заявили, що будуть працювати в напрямку активізації свого діалогу в Постійній спільній раді і продовжуватимуть обмін думками з широкого кола питань в сфері безпеки, який дозволить їм реагувати на майбутні виклики і перетворити їх спільну співпрацю в основу європейської безпеки [122]. Разом з тим в ході тривалих дискусій Росія так і не отримала чітких запевнень з боку керівництва Північноатлантичного альянсу в тому, що НАТО в подальшому не застосує військової сили при вирішенні конфліктних ситуацій. Позитивним в цьому руслі стала заява керівника альянсу про необхідність проведення попередніх консультацій з Москвою про прийняття рішення про використання військової сили з метою пошуку шляхів розв’язання політичних конфліктів та попередження гуманітарних катаклізмів, на що російська сторона неодноразово звертала увагу. Однак, з боку НАТО не було зроблено чіткої заяви про те, що надалі альянс ніколи не буде використовувати військову силу за межами зони своєї відповідальності без санкції Ради Безпеки ООН [59, с. 103].Після завершення переговорів з В. Путіним Генеральний Секретар Північноатлантичного альянсу Дж. Робертсон, виступаючи перед представниками російських засобів масової інформації, заявив: „Я вважаю, що ми зрушили з вічної мерзлоти на дещо м’якший ґрунт” [125].15 березня 2000 р. в штаб-квартирі альянсу відбулося перше засідання Постійної спільної ради Росія – НАТО на рівні послів з розширеною повісткою дня, під час якого, поряд з обговоренням ситуації в Югославії і проведення миротворчої операції в Косово, було розглянуто питання, що стосується стратегічної концепції НАТО і Концепції національної безпеки Росії. Одночасно відбувся обмін думками та інформацією стосовно широкого кола питань з контролю над озброєннями, втому числі проблему нерозповсюдження зброї масового знищення, підготовки конференції присвяченій огляду виконання постанов Договору про нерозповсюдження ядерної зброї тощо [73, с. 25].Разом з тим залишились невирішеними цілий ряд проблем. Зокрема, сторони не визначили ні графік, ні форми відновлення участі Росії в реалізації програми „Партнерство заради миру”, ні терміни і формат роботи Росії в Раді євроатлантичного партнерства, ні порядок розблокування всіх напрямків взаємодії між Росією і НАТО. Не було досягнуто домовленості і по відношенню відкриття дипломатичного та інформаційного представництв Північноатлантичного альянсу в Москві, на чому наполягає керівництво НАТО, посилаючись на відповідний розділ Основоположного акту [93, с.11].17 березня

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6