У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


2000 р. в Москві відбулося засідання Міжвідомчої комісії Росії по взаємодії з НАТО, в ході якої було розглянуто питання про основні напрямки взаємовідносин між Росією і Північноатлантичним альянсом. В центрі уваги зустрічі знаходились питання поетапного відновлення відносин з НАТО, які були обговорені в контексті спільного завдання будівництва нової Європи без розмежовуючих ліній, регіонів з різним рівнем безпеки і силових підходів до вирішення політичних проблем [91, с. 20].Президентські вибори в Росії в березні 2000 р. і обрання главою держави В. Путіна ознаменували собою початок формування нового зовнішньополітичного курсу Російської Федерації, названого експертами „доктриною Путіна”. Ця доктрина поєднала в собі елементи неоізоляціоністських та інтеграціоністських підходів з перевагою останніх. Основним принципом нового зовнішньополітичного курсу Росії стало прагнення „нормального прагматизму, який повинен переважати ідеологізований підхід до міжнародних відносин” [113, с. 242].Практичним втіленням цієї доктрини стало відновлення широкомасштабних відносин між Росією і Північноатлантичним альянсом. Серед вищого російського керівництва почала формуватися більш сприйнятлива позиція щодо процесу подальшого розширення НАТО на Схід, задекларованого під час Вашингтонського саміту 1999 р. [10, с. 14]. В її основу було покладено розуміння того, що сама підготовка до вступу в альянс сприятливо відображається на політиці країн-претендентів, стабілізуючи їхні політичні системи, згладжуючи територіальні та етнічні суперечності [63, с. 75]. Свідченням цього став візит міністра закордонних справ Російської федерацї І. Іванова до Польщі наприкінці березня 2000 року, в ході якого було зроблено заяву, в якій відзначалося, що „відносини між Росією і НАТО на даному етапі характеризуються прагматизмом, а Північноатлантичний альянс розглядається Москвою як важливий, хоч і не єдиний елемент нової архітектури безпеки” [87, с. 2000].28 червня 2000 р. було затверджено нову редакцію концепції зовнішньої політики Російської Федерації. В положеннях, присвячених співпраці з Північноатлантичним альянсом, зокрема, відзначено: „Росія, реально оцінюючи роль НАТО, в своїй політиці виходить з важливості співпраці з альянсом в інтересах підтримки безпеки і стабільності на континенті відкрита для конструктивної взаємодії. Разом з тим, з цілого ряду параметрів сьогоднішні політичні і військові установки НАТО не співпадають з інтересами безпеки Російської Федерації, а іноді прямо їм суперечать. В першу чергу це стосується положень нової стратегічної концепції НАТО, яка не виключає можливості ведення збройними силами країн-членів альянсу силових операцій поза зоною дії Вашингтонського договору без санкції Ради Безпеки ООН” [8, с. 11].24 липня 2000 р. на засіданні Постійної спільної ради Росія – НАТО генерал В. Манілов, перший заступник начальника Генерального штабу збройних сил Російської Федерації виступив з брифінгом стосовно військової доктрини Росії, прийнятої 21 квітня 2000 року, та ставленням російської сторони до стратегічної концепції Альянсу. Однією з найважливіших проблем у відносинах між Росією і НАТО В. Манілов назвав „наповнення декларацій Основоположного акту практичним змістом (партнерством, рівноправністю в прийнятті рішень, рівноправна участь в реалізації спільно прийнятих рішень”. Стосовно ідеї про можливість ступу Росії в НАТО, генерал В. Манілов заявив, що „це стане можливим лише тоді, коли альянс перестане бути, з політико-психологічної точки зору, рудиментом епохи „холодної війни” [67, с. 48].В цілому, протягом 2000 р. Росія і Північноатлантичний альянс зуміли закласти підвалини нових, більш конструктивних взаємовідносин, значно розширивши спектр питань, вирішення яких стало актуальною темою для обох сторін [4, с. 214].На початку 2001 р. Дж. Робертсон відвідав столицю Росії. В ході візиту 20 лютого було відкрито Центр інформації НАТО в Москві, що стало одним з напрямків практичного втілення положень Основоположного акту від 27 травня 1997 р. [41, с. 25].Ще одним свідченням відчутного покращення взаємовідносин між Росією і Північноатлантичним альянсом стала кардинальна зміна офіційного курсу Кремля стосовно питання про подальше розширення НАТО на Схід (особливо гостро стояло питання відносно вступу в альянс колишніх радянських республік – Литви, Латвії та Естонії) [118]. Проблему було вирішено під час офіційного візиту президента Литви В. Адамкуса а Росію. В ході зустрічі зі своїм литовським колегою В. Путін заявив: „Кожна країна має право бути, або не бути членом того чи іншого договору або союзу. Проте, таке рішення не повинно шкодити безпеці сусідньої країни” [126].Адміністрація В. Путіна взяла курс на поглиблення співпраці Росії з європейськими структурами. Президент Росії, звертаючись до Федеральних Зборів Російської Федерації 3 квітня 2001 року, відзначив зростаючу важливість подальших зусиль для розвитку взаємовідносин з Північноатлантичним альянсом. „Курс на поглиблення взаємовідносин з Європою, насамперед налагодження більш тісних зв’язків з НАТО, на сьогоднішньому етапі стало одним з ключових напрямків нашої зовнішньою політики”, - відзначалося у звернення російського президента [117].Подальшому зближенню Росії і Північноатлантичного альянсу сприяли терористичні напади на США 11 вересня 2001 року. Ці події призвели до кардинальної зміни відносин між Росією і Заходом, відкривши, зокрема, шлях для більш тісної взаємодії між Росією і НАТО. Спільним завданням для обох сторін ситуації, що склалася, полягала у тому, щоб не втратити можливість для розробки і створення нових механізмів прийняття і практичної реалізації рішень [34, с. 7].Росія після терактів 11 вересня стала одним з найсерйозніших союзників Сполучених Штатів в їхній боротьбі з міжнародним тероризмом, оскільки європейські країни-члени НАТО, через існуючи в них внутрішньополітичні проблеми (насамперед – численні мусульманські громади) виявились нездатними надати реальну допомогу своєму союзнику по альянсу. В світлі цих подій на Заході стали розглядати Росію як найефективніший заслін від „ісламської загрози” [106, с.
Сторінки: 1 2 3 4 5 6