Реферат - Вплив сучасних політичних реалій на взаємовідносини між Росією і НАТО
17

8].Водночас події 11 вересня посилили бажання країн-претендентів прискорити процес свого вступу в Північноатлантичний альянс. Під час зустрічі глав держав Вільнюської групи (Албанія, Болгарія, Македонія, Словенія, Словаччина, Латвія, Литва і Естонія), які розраховують на вступ в НАТО під час „другої хвилі” розширення, було зроблено досить неоднозначну заяву. 5 жовтня 2001 р. в Софії країни Вільнюської групи заявили про свою повну підтримку дій Сполучених Штатів в їхній боротьбі з міжнародним тероризмом. У відповідь адміністрація президента США запевнила їх, що нова обстановка жодним чином не вплине на процес розширення Північноатлантичному альянсу [16, с. 10].В жовтні 2001 р. в Брюсселі відбулася зустріч В. Путіна і Дж. Робертсона, запланована в ході лютневого візиту Генерального секретаря НАТО до Москви. Під час зустрічі сторони обговорили проблеми боротьби з міжнародним тероризмом, подальшого розширення Альянсу на Схід, а також вдосконалення взаємовідносин між Росією і НАТО. Значну увагу було приділено перегляду стратегії Північноатлантичного альянсу – „від оборони і стримування – до попередження кризових ситуацій” [60, с. 20].В листопаді 2001 р. прем’єр-міністр Великобританії Т. Блер в листі, адресованому президенту Росії В. Путіну, Генеральному Секретарю НАТО Дж.Робертсону та главам держав-членів альянсу, висунув пропозицію встановлення більш тісних взаємовідносин між Північноатлантичним альянсом і Російською Федерацією [116]. Подальша реалізація цієї пропозиції відбулася під час російсько-американського саміту в Кроуфорді (штат Техас). В. Путін у розмові з Дж. Бушем висловив готовність Росії розширювати співпрацю з Північноатлантичним альянсом і додав, що якщо змінити якість відносин, то перестане бути актуальним питання про подальше розширення НАТО [31, с. 9]. У спільній заяві В. Путіна і Дж. Буша президенти пообіцяли, що „Росія і США будуть працювати спільно з НАТО над поліпшенням, зміцненням і вдосконаленням відносин між альянсом і Росією, маючи на меті створення нових ефективних механізмів консультацій, співробітництва, спільного прийняття рішень і узгодження, або спільних, дій” [94, с. 11].В результаті зустрічі було закладено основи для створення замість існуючої Спільної постійної ради Росія – НАТО більш дієвого органу взаємодії сторін, де можна б було на рівних обговорювати проблеми безпеки. Майбутня рада одержала неофіційну назва „19 + 1” [119].Міністр закордонних справ Російської Федерації С. Іванов, оцінюючи здобутки у взаємовідносинах між Росією і Північноатлантичним альянсом, заявив: „Ніхто не може дорікати Росії в нестачі політичної волі до співпраці з Північноатлантичним альянсом. Російська сторона доклала немало зусиль для того, щоб поступово подолати ворожість і недовіру в наших відносинах, обумовлених тим, що НАТО в значній мірі асоціюється з минулим Європи” [45, с. 18].В грудні 2001 р. Генеральний Секретар НАТО Дж. Робертсон і міністр оборони Російської Федерації І. Сергеєв обговорювали нову формулу відносин „двадцятки” – 19 країн членів НАТО і Росії. В центрі уваги переговорів знаходилась роль збройних сил в боротьбі з тероризмом, зокрема, в плані запобігання терористичних нападів і подолання їх наслідків. Спільні документити за підсумками зустрічі не публікувались [122].Таким чином, після певного „похолодання” у взаємовідносинах між Росією і НАТО, викликаного військовими діями альянсу в Косово, з початку 2000 р. намітилось певне покращення стосунків. Поштовхом для налагодження партнерських відносин в значній мірі стали терористичні акти 11 вересня 2001 р. в Сполучених Штатах. Ці події переконали як Росію, так і Північноатлантичний альянс у необхідності співпраці для боротьби із спільним ворогом.ВисновкиГлибока суспільно-політична трансформація, яка відбулася в Європі і в світі загалом після розпаду Радянського Союзу та краху тоталітарних комуністичних режимів в Центрально-Східній Європі, змусила керівництво Росії (як правонаступниці СРСР на міжнародній арені) і Північноатлантичний альянс кардинально переглянути свої взаємовідносини. З розпадом СРСР та саморозпуском Організації Варшавського договору альянс втратив основного суперника і мету свого існування – протистояння військово-політичній та ідеологічній загрозі зі Сходу. В результаті організація вступила в епоху неминучої системної кризи, для подолання якої необхідно було знайти нові орієнтири і завдання, серед яких чи не найважливішим було налагодження діалогу, співробітництва і партнерства з Російською Федерацією. З іншого боку, Росія, яка на початку 90-х рр. перебувала в стані політичної нестабільності, спричиненою глибокою економічною кризою, була зацікавлена в налагодженні зв’язків із західними структурами (в тому числі і з НАТО).Протягом 1991 – 1994 рр. взаємовідносини між Російською Федерацією і Північноатлантичним альянсом розвивалися особливо успішно. Сторони перестали розглядати одна одну як потенційних суперників, що сприяло поступовому відходу від епохи „холодної війни” та стабілізації міжнародної обстановки в світі. Результатом налагодження діалогу між Росією і НАТО стала розробка конкретних механізмів співробітництва для реалізації поставлених завдань. Такими механізмами стали Рада Північноатлантичного співробітництва (з 1997 р. переіменована в Раду євроатлантичного партнерства) та програма „Партнерство заради миру”, створені з ініціативи НАТО для налагодження співробітництва з колишніми країнами соціалістичного табору і, насамперед – з Росією. Певне невдоволення російського керівництва, в плані співробітництва з Північноатлантичним альянсом було викликане тим, що статус Росії у згаданих вище ініціативах був аналогічний статусові решти країн Центральної та Східної Європи, що співпрацювали з НАТО. Незважаючи на те, що альянс декларував принцип „рівних можливостей” у процесі співробітництва з країнами-членами колишньої Організації Варшавського договору, Москва намагалася добитися для себе особливого статусу. Ще одним фактором, який певним чином гальмував налагодження більш тісної співпраці між НАТО а Росією, було подолання взаємної недовіри породженою епохою „холодної війни”. Альянс, як і весь західний світ, співпрацюючи з Росією і надалі не

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6