В сучасних умовах в Україні здійснюється процес передачі влади на місцях органам самоврядування, а всередині їх - розмежовування законодавчих і виконавчих органів, йде пошук найоптимальніших структур з урахуванням інших країн.

В структурі політичних інститутів політичної системи і політичної організації України провідне місце займає держава, що виступає представником всього суспільства, яка є сувереном влади, тобто верховенством влади в межах державних кордонів І незалежністю ззовні. Існування державної влади знаходить відображення в чиновниках, армії, адміністративних органах, органах правопорядку, судах та ін. Держава характеризується як всеосяжна, універсальна політична організація суспільства. Держава оберігає економічні основи суспільства, охороняє умови використання всіх ресурсів: людських, матеріальних, природних в інтересах розвитку суспільства, утримує в покорі супротивників і порушників законів, піклується про вчасне усунення соціальних суперечностей.

2. Класифікація політичного лідерства М.Вебером за типом правління

Сучасна полiтологiя дає змогу виявити ряд обов'язкових об'єктивних ознак перетворення iндивiда в політичного лідера. Так, для політичного лідера, що обіймає урядову посаду, заняття політикою -- це не тільки професія. М. Вебер з цього приводу зазначав, що кар'єра політика передбачає таку внутрішню радість, як почуття влади, почуття того, що тримаєш у руках нерв історично важливого процесу. Це почуття здатне підняти професійного політика над рівнем повсякденності. Б. Рассел писав, що в умовах вільного змагання, коли “влада відкрита для всіх”, iмовiрнiше її одержить той, хто більше від усіх цього прагне. Такі люди вiдрiзняються від звичайних винятковим владолюбством. Той, хто не сповнений почуття радості від влади над оточуючими, не може розраховувати на успіх. Справжній лідер, особливо в полiтицi, завжди володіє винятковою самовпевненістю, яка глибоко вкоренилася в його свiдомостi.

Щоб стати політичним лідером, людина повинна бути наділена як психологічними, так i соцiально-полiтичними якостями. Маючи на увазі перші, М. Вебер зазначав, що в основному три якості як вирiшальнi обов'язкові для політика: пристрасть, почуття вiдповiдальностi, окомір. Пристрасть у розумiннi орiєнтацiї на сутність “справи”, пристрасну самовiдданiсть їй. Проте однiєї тільки пристрасті недостатньо. Вiдповiдальнiсть за справу, якій служить політик, повинна бути провідною зіркою його дiяльностi. А для цього потрібен окомір, здатність внутрішньо зібрано i спокійно піддаватися впливові реальностей. Іншими словами, потрібна дистанція стосовно речей i людей. Вiдсутнiсть дистанції i тільки такої-- один із смертних грiхiв усякого політика. М. Вебер наголошував, що політика -- це повільне буріння твердих пластів суспільства, яке здійснюється водночас пристрасно i з холодним розрахунком.

Культ сильного керівника перейшов у політичну фiлософiю сьогоднішнього дня. Як докази необхiдностi сильного керівника наводяться три основні тези: у випадку кризи сучасного суспільства потрiбнi величезні зусилля, щоб подолати опір бюрократії; на політичну арену вийшли широкі народні маси i коли лідер перебуває з ними у прямому контакті, то це звільняє його від втручання політичних iнститутiв i дає змогу концентрувати владу «з волі народу»; у слаборозвинених країнах неможливо навести порядок без сильного керівника.

Якщо мовиться про соцiально-полiтичний аспект, то політичний лідер повинен насамперед мати власну політичну програму i бажання боротися за й здійснення. А для цього потрібно володіти такими особистими рисами, як воля, цiлеспрямованiстъ, настирливість. Необхідно бути також популярним, уміти завойовувати маси. Звичайно, лідер повинен мати час i можливість довести своє лідерство. Нарешті, iстиннiсть лідера виявляється i в тому, що навіть втративши свої офiцiйнi полiтичнi посади, він залишається самим собою.

Щодо типів політичного лідерства, то М. Вебер вивів їх із типів влади (правління). Насамперед це лідерство, властиве традиційному правлінню. Воно передбачає віру підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди. Влада правителя пов'язана з традиційними нормами, на які він посилається, організовує свою дiяльнiсть. Правитель, котрий зневажає традиції, може втратити i свою владу.

Далі -- харизматичний тип влади (харизма -- винятковий дар, талант, властивий людині), вiдповiдно харизматичний правитель. Це той, при якому влада над іншими ґрунтується на вiрi, що правитель має особливі магiчнi здiбностi. Люди вірять, що він покликаний виконувати якусь наперед визначену мiсiю. Це зумовлює послух підлеглих. i тут влада випливає із особистих якостей правителя, а не від безособового права. Пiдлеглi вірять, що харизматичний лідер принесе бажане, нове. Саме такими правителями М. Вебер вважав керiвникiв революцій, досвідчених далекоглядних політичних дiячiв, релiгiйних лiдерiв.

Нарешті, легальне правління означає вибір політичного лідера через демократичні процедури i надання йому повноважень, за зловживання яких він несе вiдповiдальнiсть перед виборцями.

3. Класифікація громадських організацій і рухів

Сучасні концепції громадянського суспільства. Громадянське суспільство як сфера самоуправління вільних індивідів та добровільно сформованих громадян. Головні інститути громадянського суспільства. Шляхи формування громадянського суспільства, правової соціальної держави у суверенній Україні.

Політичні партії та громадсько-політичні об’єднання. Об'єктивні основи появи і функціонування громадсько-політичних об’єднань, їх базові характеристики. Визначення понять партія, політична організація, партійна система, грома-дська організація. Типи партійних систем.

Становлення багатопартійності в умовах незалежної України. Дисидентський рух і його роль у національно-визвольній боротьбі. Типологія сучасних політичних партій, об'єднань і рухів та їх: роль у розбудові української державності: за ідейний спрямуванням - національно-демократичні, ліберально-демокра-тичні, соціалістичні; за типами політичної діяльності - праві, ліві, центристські. 

4. Структура політичної діяльності

Визначення політичного процесу, його об'єкти і суб'єкти. Сутність і структура політичного процесу. Парцелярні та глобальні процеси. Еволюційні та революційні процеси. Міжнародний політичний процес. Функціональний зміст політичного процесу, його основні стадії. Революція та реформа. Повстання, бунт, путч. Політична криза, політична кампанія. Пряма дія в