Особливості електоральної географії України

Важливою особливістю розвитку українського суспільства на сучасному етапі державотворення є перехід від монопартійності до багатопартійності який безпосередньо пов’язаний з розвитком громадського суспільства в Україні. Такий перехід сприяє встановленню демократичних виборів в Україні, які були відсутні при тоталітарній владі і були лише ритуалом для надання демократичного забарвлення даного режиму.

Вільні вибори є мінімальним показником демократії. За час української незалежності виборче поле України було представлено чотирма виборчими кампаніями до верховної Ради України: 1990, 1994 роках за мажоритарною системою і 1998, 2002 роках за змішаною системою, а також виборами Президента України у 1991, 1994, 1999 роках та виборами депутатів до місцевих рад різних рівнів. Така кількість виборчих кампаній дає можливість дослідити політико-географічні диференціації території України та проаналізувати відмінності в політичних орієнтаціях і поведінці населення. Дослідження такого роду закладені в основу електоральної географії, яка є складовою політичної географії і має об’єктом свого вивчення всю політичну систему України.

Складовими елементами електоральної географії є процеси так званого нарізання округів, вивчення передвиборчої агітації різних політичних сил в географічному ракурсі, аналіз процедури виборів, географія розміщення політичних партій, рухів, вплив владних структур, ЗМІ на результати виборчих кампаній, специфіку політичної свідомості і поведінки різних електорально-географічних регіонів України тощо.

В рамках даної статті ми зупинимось лише на спробі детального аналізу електоральних уподобань різних регіонів України, що проявилися під час виборчих кампаній до Верховної Ради України за змішаною системою (1998, 2002 рр.) і зокрема на пропорційному аспекті цих виборів. На користь вибору для характеристики електорального поля України саме пропорційної системи (за партійними списками) слугувала принципова структуротворча відмінність між мажоритарною і пропорційною системами. Розгляд результатів виборів, за пропорційною системою (базовим принципом якої є партійний принцип і відповідно партійний капітал) дає змогу простежити за тими зрушеннями, що відбулися (чи не відбулися) у політичній свідомості електорату різних регіонів під впливом пропаганди політичними партіями власної системи цінностей, програм, намірів, і характеристики їх діяльності у різноманітних сферах суспільного життя.

При характеристиці географії електорального поля України найчастіше вживається варіант згідно якого територію України ділять на Схід та Захід і, застосовуючи “ліво-праву” дихотомію, стверджують про домінування правил на Заході і Лівих – на Сході України. Такий варіант характеристики електорального поля України є недостатнім, оскільки не враховує в повній мірі специфіки і особливостей політичної свідомості і поведінки електорату різних областей України. Аналізуючи політичну свідомість і поведінку населення різних областей України, що склалася в період незалежності на нашу думку можна виділити такі електорально-географічні регіони: Закарпатсько-Буковинський (бл. 1600000 виборців), Волинський (бл. 1630000 виборців), Галицький (бл. 3900000 виборців), Північно-Центральний (бл. 9500000 виборців), Причорноморський (бл. 3700000 виборців), Східний (бл. 750000 виборців), Донецький (бл. 5650000 виборців), Кримський (бл. 1850000 виборців), Столичний (Київський) (бл. 2000000 виборців).

Причиною різнобічних уподобань регіонів є ряд чинників, які вплинули на політичну поведінку і свідомість населення цих регіонів. Серед них можна виділити:

вплив історико-географічних умов розвитку (характерні історичні традиції, участі населення у виборчих кампаніях, вплив сусідніх держав, в межах яких перебували області України);

соціальні умови життя населення (соціальний склад населення, духовно-культурний рівень і релігійна структура населення, співвідношення міського і сільського населення);

економічні характеристики життя населення (співвідношення населення за рівнем доходів, розподіл за сферами господарства, співвідношення працюючих і непрацюючих);

демоетнічний склад населення (співвідношення населення за віком, статтю, етнонаціональний склад населення);

природно-географічні умови життя (характеристика території, наявність на ній різноманітних корисних копалин тощо.

Серед електоральних регіонів, що знаходяться на території західної України можна виділити Закарпатсько-Буковинський, Галицький і Волинський, на півдні – Кримський і Причорноморський, на півночі і центрі – Північно-Центральний, на сході – Донецький і Східний.

Закарпатсько-Буковинський електоральний регіон.

Закарпатська і Чернівецька області, що складають даний регіон, не утворюють суцільного регіону, проте їх об’єднують подібні риси геополітичного розташування, історичних умов розвитку, деякі особливості етнонаціональної структури населення та політичної активності етнічних меншин. В регіоні значну частину в етнічній характеристиці населення становлять етнічні меншини (угорці, румуни, молдавани), що як правило компактно розселені. Хоча в областях фактично не спостерігалось протягом 90-х рр. міжетнічних конфліктів, проте у процесах етнополітичної консолідації є низка проблем. Розселення переважно в сільській, прикордонній місцевості етнічні меншини є мало інтегрованими в українське середовище. Позиція громадянських об’єднань етнонаціональних меншин значною мірою визначається державною політикою та офіційною ідеологією сусідніх національних держав, а іноді позицією крайньоправих політичних сил цих держав, які не хочуть визначати існуючих політико-географічних реалій. У Закарпатті залишається актуальною проблема політичного русинізму. Вплив даних факторів призводить до формування схожої політичної свідомості і поведінки виборців, що відображається на результатах виборів в даних областях.

При характеристиці динаміки розвитку свідомості електорату у співвідношенні “ліві-праві” цікавим є той факт, що даний регіон можна важчати найбільш “лівим” серед усіх регіонів Західної України. Під час політичної кампанії на виборах до Верховної Ради України 1998 року саме ліві сили, що прийшли в парламент (Комуністична Партія України (КПУ), блок Соціалістичної партії і Селянської партії (СоцПУ-СелПУ), Прогресивна Соціалістична партія України) набрали разом в регіоні 203739 голосів або 18,41 %, що було на 5,5 % більше ніж набрали праві сили, що прийшли в парламент (Народний рух України) – 142479 голосів. Проте “правим” вдалося взяти впевнений реванш в регіоні у 2002 році, коли вони набрали тут 500272 голосів або 46,41 %, в той час як