План

Вступ.

1. Протиправні антиурядові дії.

2. Тероризм.

3. Утримання важливих об’єктів атомної енергетики.

4. Напад і замах на повітряні і морські судна.

5. Спроба та встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях.

6. Незаконний продаж зброї.

Список використаної літератури.

Вступ

Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціально-політичних конфліктах. Джерелами конфлікту є: соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.

Конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.

Існує дві форми перебігу конфліктів:

відкрита – відверте протистояння, зіткнення, боротьба;

закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться невидима боротьба.

Сьогодні питання атомної енергетики перейшло зі сфери серйозної державної проблеми в розряд спекуляційних тем, на яких заробляється політичний капітал, часто шулерським способом. Низка політиків використовує у своїх виборчих кампаніях антиядерну риторику, однак не враховує, а точніше, замовчує той факт, що незалежно від того, побудують в Україні АЕС чи ні, нові атомні енергоблоки поблизу українських кордонів усе одно з'являться. Попри активний розвиток альтернативної енергетики, вітро- і геліостанції станом на сьогодні не можуть забезпечити потреб розвинених країн в електроенергії. Тому краще мати надійні АЕС, ніж гадати — пронесе чи не пронесе, затягнуть зашморг на шиї чи помилують, знайдуть учені філософський камінь чи ну його.

Політичні сили, які виступають проти розвитку атомної енергетики в Україні, грають з вогнем, точніше ризикують енергонезалежністю держави. Адже навіть провідні держави Європи поки не бачать перспективи у швидкій заміні атомних станцій. Нещодавно прем'єри тих країн Балтії, які раніше робили заяви про повну відмову від ядерної енергетики — заявили про будівництво нової АЕС. Як зазначив радник глави уряду Латвії з економічних питань Айгар Штокенбергс, у проекті на рівних умовах братимуть участь енергетичні компанії Латвії, Литви і Естонії.

Генеральний директор національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» НАНУ Іван Неклюдов вважає, що атомна енергетика в Україні має непогані перспективи. «Нам і надалі необхідно розвивати атомну енергетику, — каже він. — А для цього, насамперед, варто подбати про розвиток атомної науки і техніки, тоді не будуть страшні ніякі реальні чи вигадані загрози».

І США, і Росія готові надати Україні деяку допомогу. Звичайно, не безплатно. Останні події засвідчили — попри заяви про «непорушну дружбу трьох братніх народів», які сиплються манною з неба, дружба дружбою — а енергоносії все-таки окремо. Звичайно, ні США, ні Росії сильна Україна невигідна. Тобто з боку наддержав ми зіштовхуємося з прагматичним і жорстким підходом (іноді навіть занадто — як у випадку з російським газом, коли Росія була готова заморозити братів-слов'ян — аби продати газ дорожче).

Але, очевидно, це не так і погано. Безплатний сир буває лише в мишоловці. Без винятків. Звичайно, стосовно «молодшого брата» Росія навряд чи повелася б таким чином, але й не особливо рахувалася б. Економічні преференції часто обертаються політичною несвободою — причому відчуття неповноцінності має звичку оселятися в душі кожного громадянина. Розмови про те, яку сторону — проросійську чи проамериканську слід обрати Україні, на жаль, звичні. Але чи не час нам потроху відмовлятися від стереотипів? І говорити про проукраїнський курс, як єдино правильний, і про проукраїнський уряд? Чомусь не чути міркувань про те, яку сторону слід обрати, скажімо, Франції, яку часто порівнюють з Україною за площею і кількістю населення. Звісно, між Францією і Україною є суттєві відмінності, і основна — в рівні життя: в Україні дохід на душу населення у декілька разів нижчий. Але для прикладу існує історія — пiсля Другої світової війни Франція лежала в руїнах, а зараз вона одна з тих, хто диктує правила в Євросоюзі. Досвід Франції може бути корисний для України, оскілька вона теж належить до країн-імпортерів енергоносіїв.

Усвідомивши, що ціни на нафту й газ зростатимуть, а запаси кам'яного вугілля не безмежні, французи зробили ставку на атомну енергетику. З початку 70-х у цій країні було побудовано і введено в експлуатацію 59 реакторів. Сьогодні у Франції три чверті електроенергії виробляється на АЕС. Програма розвитку атомної енергетики була започаткована з метою зменшення залежності від експорту нафти. За весь час Франція інвестувала в розвиток мирного атома близько 160 млрд. дол. При цьому, відповідно до опитування, проведеного «IPSOS», у близько 70 вiдсоткiв французів — «хороша думка» про атомну енергетику. Щоправда, газу у Франції видобувають небагато — навіть порівняно з Україною. Видобуток природного газу у Франції у 2003 році становив 1,61 млрд. куб. м (в Україні — близько 21 млрд. куб. м). Основні обсяги природного газу Франція імпортує. Зате, завдяки впровадженню енергозберігаючих технологій, споживання газу за той же рік становило лише 42,5 млрд. куб. м (проти майже 76 млрд. куб. м — Україною). І ніхто навіть не намагається перемогти на виборах у французький парламент, розповідаючи виборцям про свою проросійську, проамериканську, пронімецьку чи проанглійську орієнтацію. З диверсифікованими джерелами поставок енергоносіїв та розвиненою атомною енергетикою у Франції не стоїть питання про енергетичну (і політичну) незалежність країни.