Однак декларації – це одне, а те, що відбувається насправді, - це зовсім інше. За минуле десятиліття ОБСЄ крок за кроком відходила від своїх керівних принципів, знаходила з так званої “гельсінської колії”. Вона майже повністю усунута від керівної ролі у вирішенні ключових , актуальних питань європейської політики. Все це є наслідком підвищення ролі НАТО у забезпеченні безпеки на континенті. Натоцентризм став настільки популярним, що від ОБСЄ просто вирішили відмовитися і перетворили цю організацію на апарат нагляду за виборами в країнах СНД і Балканському півострові[2,54].

Однак, в даний час одне з найбільш актуальних завдань, яке постало перед міжнародним співтовариством, всіми міжнародними організаціями, - боротьба з тероризмом. Про те, що тероризм є однією з найбільш небезпечних загроз і викликів європейській безпеці, ще декілька років тому йшлося в документах ОБСЄ. Зокрема, на Стамбульському саміті ОБСЄ було заявлено: “Ми будемо зміцнювати свої зусилля щодо недопущення підготовки і фінансування будь-яких актів тероризму на території наших держав і відмовлятимемо терористам у притулку”.

Після трагічних вересневих подій у Нью-Йорку і Вашингтоні Постійна рада ОБСЄ прийняла рішення, в якому говориться: “Ми переповнені рішучості, діючи разом з усім міжнародним співтовариством, об’єднатися і покласти край тероризму – біді нашого часу, яка загрожує миру і безпеці у всьому світі.”[2,55].

Отже, очевидним є те, що якщо ОБСЄ і НАТО об’єднають всі зусилля у боротьбі з відвертим злом, то це буде схвально зустрінуто усім співтовариством. У цій справі цим двом організаціям, а також Європейському союзу необхідно дійсно вести співробітництво, а не конкурувати.

Одним з основних напрямків діяльності ОБСЄ є послання місій на території держав – її членів з метою, як це зазначено в рішеннях саміту Гельсінкі-92, запобіганню або мирному врегулюванню конфліктів. Для кожної місії Постійною радою затверджується мандат, який дає можливість не тільки ознайомитись з обстановкою на місці, але і підтримувати серйозні контакти з владою різного рівня. В політичному ракурсі це досить делікатне завдання: посприяти, але не втручатися у внутрішні справи країни. Як показує досвід, уряди всіх держав надають особливу увагу роботі місій і досить відповідно реагують на їх поведінку. Крім того, робота місій користується особливою увагою населення і засобів масової інформації[3,234].

За виконанням шести місій направлених в балканські країни, всі решта – а їх 14 – знаходяться на території колишніх республік Радянського Союзу. Це пояснюється, насамперед тим, що ці держави переживають серйозні зміни в своєму розвитку,бо знаходяться на перехідному етапі, і через це їм не завадить заручитися міжнародною підтримкою в даних утвореннях. Тому, вони повинні зрозумінням ставитися до надання їм допомоги в підготовці спеціалістів в галузі права, засобів масової інформації, управління, малого бізнесу або соціальних питань. Однак кидається у вічі одностороння географічна прогалина у виборі тих країн, куди спрямовуються місії, в той час як в західних країнах, скажімо в Іспанії або в Північній Ірландії, напруженість можна було б послабити, використовуючи можливість ОБСЄ. Адже, в загальноєвропейській організації з цією метою окрім місій створений такий важливий інститут як Верховний комісар у справах національних меншин, який користується методами так званої “тихої дипломатії”, і досягнув відчутних успіхів в стабілізації ситуації в ряді країн і регіонів[1,35].

Одним із завдань ОБСЄ є нагляд за виборами і сприяння їх проведенню у відповідності з загальновизнаними міжнародними стандартами, в тому числі самої ОБСЄ. У всіх без виключення країнах СНД, спостерігаючі від ОБСЄ побували, складаючи свої звіти, вони іноді давали корисні практичні поради.

Декілька країн НАТО представники ОБСЄ під час виборів відвідали (Великобританію, Іспанію, Сполучені Штати). Проте запрошувалися вони туди як гості, а не для виконання функцій спостереження, передбачених правилами ОБСЄ. Іноді західні представники пояснювали, що присутність іноземних спостерігачів не передбачено їх конституційними нормами. Деякі досить відверто заявляли, що якщо хто-небудь би приїхав спостерігати за виборами в їх країну, то вона вважала б це для себе “образливим”. Однак, доречно запрошувати на вибору спостерігачів ОБСЄ, щоб через їх звіти показувати, як слід готувати і проводити ці відповідальні міроприємства.

Найбільш важливим хоча і не вирішеним до цього часу питанням є питання щодо оформлення статусу ОБСЄ як повноцінної міжнародної організації, а також зміцнення окремих її ланок і вдосконалення процедур їх роботи. На мою думку, почався процес системної корозії Організації, який може призвести до зникнення такої масштабної структури якою є ОБСЄ. Цей процес слід зупинити шляхом представлення на розгляд державами-учасницями відповідних документів щодо оптимізації роботи оперативних структур і інститутів ОБСЄ (наприклад, Постійної ради або Верховного комісару у справах національних меншин)[1,36]. Все це дозволить зробити діяльність ОБСЄ більш ефективною і відкритою. Однак, на сьогоднішній день доводиться констатувати, що процес гальмування і розвитку ОБСЄ і нехтування її принципами розпочався. В першу чергу, це пояснюється позицією США щодо ОБСЄ, яка для них виступає другорядною організацією щодо забезпечення безпеки на європейському континенті. Пріоритетне місце при вирішенні питання займає і очевидно буде займати НАТО. А щодо ОБСЄ , то вона буде виступати як правозахисний інструмент, на Балканах і території колишніх радянських республік.

В інтересах всіх європейських держав – подолати негативні тенденції в діяльності організації. Вона володіє потенціалом, який дозволяє їй зайняти провідне місце в