В Заключному акті підкреслюється, що держави-учасниці прийняли цей документ, “маючи намір втілювати в життя положення Заключного акту Наради, з тим щоб надати повну дійсність її результатам”. Вони заявили також “про свою рішучість, в період після Наради, належним чином враховувати і виконувати положення Заключного акту”. При цьому передбачена реалізація цих положень в односторонньому, двосторонньому і багатосторонньому порядку.

Отже, зобов’язання держав-учасниць НБСЄ виконувати узгоджені в Гельсінкі принципи і домовленості не викликає сумніву. Більш того, що в Декларації принципів, якими держави-учасниці будуть керуватися у взаємних зносинах – “Добросовісне виконання зобов’язань за міжнародним правом”, вони спеціально підкреслили, що будуть “враховувати належним чином і виконувати положення Заключного акту”.

Звідси, намір виконувати положення Заключного акту отримав вираз в тому, що, по-перше, всі його положення є результатом узгодження волевиявлень всіх держав-учасниць, досягнутого у відповідності з правилами процедури консенсусу; по-друге, Заключний акт був підписаний і схвалений вищими політичними керівниками 35 країн, що само собою обумовлює обов’язковість його виконання [1,с.89].

Разом із тим положення, які містяться в Заключному акті, неоднозначні. За рівнем обов’язковості їх можна поділити на дві основні групи – принципи і домовленості. Такий поділ підтверджується і позиціями держав-учасниць НБСЄ.

Якщо домовленості, узгоджені в Гельсінкі, є формою вираження політичних норм, то принципи, зафіксовані в Декларації принципів Заключного акту, є політико-правовими принципами взаємовідносин держав-учасниць НБСЄ.

Заключний акт втілює в собі принципи мирного співіснування як вираз об’єктивної закономірності відносин між державами з різними соціально-економічними системами, а також інші загальновизнані принципи міжнародного права.

Однак, поряд із ним, на заключному етапі НБСЄ деякі представники держав-учасниць, ігноруючи міжнародно-правовий аспект, стверджували, що прийняті в Гельсінкі документи мають тільки політичне і моральне значення. Проте, як правильно підкреслює Ш.П. Санахоєв, “коли вищі представники 35 країн ставлять свої підписи під Заключним актом, цей документ набуває вже не тільки морально-політичне, але й міжнародно-правове значення. Більш того, основою Заключного акту є Декларація принципів взаємовідносин між державами, які базуються на міжнародному праві “[12,с.8].

Ці принципи майже всі зафіксовані в Статуті ООН або випливають із цілей і принципів Статуту ООН. В Преамбулі Декларації принципів прямо вказується на те, що принципи взаємовідносин держав-учасниць НБСЄ ”знаходяться у відповідності із Статутом Організації Об’єднаних Націй”.

Таким чином, Заключний акт встановлює принципи взаємовідносин держав-учасниць НБСЄ в якості основних правил їх поведінки, тісно взаємопов’язаних із цілями і принципами Статуту ООН, які є загальновизнаними принципами міжнародного права. Відповідно, принципи, зафіксовані в Декларації принципів Заключного акту, є складовими частинами механізму правового регулювання міжнародних відносин [2,с.168].

Характеризуючи правову природу принципів взаємовідносин держав-учасниць НБСЄ, Н.А. Ушаков і Ю.А. Решетов справедливо відзначають, що “В Декларації викладені, за єдиним виключенням нового принципу недоторканності кордонів, загальновизнані і загальнообов’язкові принципи сучасного міжнародного права, які знайшли своє підтвердження і закріплення в найважливішому міжнародно-правовому акті сучасності – Статуті ООН” [15,с.167-168]. При цьому в Декларації принципів підкреслюється, що держави-учасниці будуть добросовісно виконувати, зокрема, “ті зобов’язання, які випливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права”.

З вищевказаного слід зробити висновок, що положення Заключного акту, в якому викладені принципи взаємовідносин держав-учасниць НБСЄ, юридично обов’язкові.

Що стосується питання втілення принципів і домовленостей Заключного акту, то воно може здійснюватися і шляхом подальшого укладення договорів між державами-учасницями НБСЄ. Узгодження їхньої волі при здійсненні зафіксованих в Заключному акті положень може бути виражено і у формі звичайної норми міжнародного права.

Таким чином, Заключний акт НБСЄ не є міжнародним договором, а скоріше політико-правовим актом, який має виключне значення для розвитку міжнародного права. Оскільки, Заключний акт містить як імперативні норми (такий характер носить, наприклад, закріплення принципів відносин між державами-учасницями, ряд приписів, які включені в “Документ по заходам зміцнення довіри і деяким аспектам безпеки і роззброєння”, в розділ “Подальші кроки після Наради” та ін.), так і правила, які носять рекомендуючий (факультативний) характер (численні положення розділів “ Співробітництво в галузі економіки, науки і техніки та навколишнього середовища” і “Співробітництво в гуманітарних та інших сферах”). Віднесення останніх до категорії правових норм, цілком допустимо. Існування рекомендуючих норм випливає із самої сутності міжнародного права як права переважно координаційного [8,с.23].

Крім того, Заключний акт є одним із джерел міжнародного права, оскільки містить загальновизнані принципи міжнародного права, які базуються на цілях і принципах Статуту ООН. Ці принципи справедливо називають іноді “десятьма заповідями” європейського миру [6,с.24]:

суверена рівність, повага до прав, притаманних суверенітету;

незастосування сили чи погрози силою;

непорушність кордонів;

територіальна цілісність держав;

мирне врегулювання спорів;

невтручання у внутрішні справи;

повага до прав та основних свобод людини, включаючи свободу думки, совісті, релігійних переконань;

рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею;

співробітництво між державами;

добросовісне виконання міжнародних зобов’язань.

Вищевказані принципи, як указано в Декларації “носять першочергову важливість”. Вони повинні однаково і безпрецедентно застосовуватися при тлумаченні кожного з них із врахуванням інших.

Підписавши Заключний акт держави-учасниці взяли на себе взаємні зобов’язання щодо виконання його положень. Оскільки, міжнародно-правова практика свідчить про те, що держави вважають себе юридично пов’язаними рішеннями міждержавних конференцій, під якими стоять підписи представників держав [8,с.23].

Таким чином, можна стверджувати, що Заключний акт є актом нормативного офіційного тлумачення [1,с.89], в якому конкретизовано і розвинуто нормативний зміст основних принципів міжнародного права.

Після підписання