У відповідності з Гельсінськими домовленостями в ті роки відбувся цілий ряд конференцій, нарад і зустрічей, які стали віхами на шляху, прокладеному в Гельсінкі.

Першою на цьому шляху була Бєлградська зустріч держав-учасниць загальноєвропейської Наради, яка проходила в столиці Югославії з жовтня 1977 р. по березень 1978 р. Її завданням було проведення поглибленого обміну думками щодо виконання положень Заключного акту і про розвиток процесу розрядки в майбутньому. Держави-учасниці підкреслили необхідність доповнення політичної розрядки системою заходів по роззброєнню. Ними були внесені також пропозиції щодо розширення загальноєвропейського співробітництва у сфері охорони довкілля, транспорту. На цій зустрічі піднімалися також питання, які стосувались прав людини й невтручання у внутрішні справи держав, поваги до їх суверенітету. У підсумковому документі Бєлградської зустрічі підкреслювалася рішучість держав-учасниць “виконувати повністю в односторонньому, двосторонньому і багатосторонньому порядку всі положення Заключного акту”. Було вирішено, що наступна така зустріч відбудеться в Мадриді в листопаді 1980 року.

На Мадридській зустрічі держав-учасниць НБСЄ панувала доброзичлива атмосфера, що зрештою призвело до прийняття підсумкового документу, який повністю спирався на принципи й положення Генсінського Заключного акту. В ньому підтверджувалася необхідність суворої і неухильної поваги й здійснення на практиці всіх десяти розглянутих попередньо принципів, якими держави-учасниці загальноєвропейської Наради зобов’язались керуватися у своїх взаємних зносинах. Новелою у підсумковому документі, була пропозиція щодо імплементації вказаних принципів у законодавстві держав-учасниць. Крім того, в Мадриді держави-учасниці підтвердили також свій намір приймати подальші заходи з метою скорочення та усунення різного роду перешкод на шляху розвитку торгівлі, розширити економічні й науково-технічні зв'язки [15].

Важливою домовленістю Мадридської зустрічі було рішення скликати конференцію держав по заходам зміцнення довіри, безпеки й роззброєння в Європі. Досвід Мадридської зустрічі засвідчив, що при всіх розходженнях в політиці та існуючих розбіжностях поглядів щодо оцінки причин сучасного стану міжнародної обстановки, напруги в Європі і світі, держави з різним суспільним ладом можуть прийти й приходять до взаємовигідних домовленостей. Скликання конференції щодо заходів по зміцненню довіри, безпеки і роззброєння в Європі знову свідчить про те, що вона є одним із проявів нездоланної тенденції розрядки в міжнародних відносинах [13,с.186].

У відповідності з домовленістю на Мадридській зустрічі наступна конференція повинна була відбутися в Стокгольмі. Так, в 1984 році учасники конференції почали працювати в несприятливих умовах, оскільки ситуація в Європі й світі в цілому значно погіршилася. Незадовго до відкриття Стокгольмської конференції почалося розміщення американських ядерних ракет на території ФРН, Англії та деяких інших західноєвропейських держав-учасниць НАТО, яке призвело до того, що Женевські договори про обмеження ядерних озброєнь в Європі і про обмеження й скорочення стратегічних озброєнь не відбулися.

На Стокгольмській конференції були розглянуті пропозиції держав, які передбачали такі широкомасштабні заходи, як обов’язок держав-учасниць конференції, які володіють ядерною зброєю, не застосовувати цю зброю першими; укладання Договору про незастосування військової сили й підтримання мирних стосунків.

Пропонувалося також розроблення додаткових заходів довіри у справі розвитку відповідних положень Гельсінського Заключного акту. Мова велась, зокрема, про обмеження масштабів військових навчань та їх попереднього повідомлення про переміщення військ у Європі і прилеглих до неї морському регіоні і повітряному просторі.

Саме поєднання широкомасштабних кроків політичного і міжнародно-правового характеру з заходами військово-технічного плану дозволило б зробити підсумки Стокгольмської конференції величезним вкладом в зміцнення європейської й міжнародної безпеки.

Не дивлячись на протиріччя між окремими державами, які намагалися розглянути першочергово військово-технічні питання, ця конференція закінчилась прийняттям Стокгольмського документа 1986 р. про заходи зміцнення довіри й безпеки, який став важливим етапом на шляху розвитку НБСЄ.

Наступна конференція з безпеки й співробітництва в Європі проходила у Відні з листопада 1986 р. по січень 1989 року. Вона стала найтривалішою в історії НБСЄ. Держави-учасниці конференції розглянули питання, що стосувалися:

Крім того, вперше державами-учасницями була піднята і відверто засуджена проблема поширення тероризму.

Підсумком конференції було прийняття Віденського документа 1986-1989 рр. В якому держави-учасниці підтвердили свої зобов’язання щодо поглиблення взаємних відносин, удосконалення заходів безпеки і розвитку співробітництва й розвитку процесу “розрядки” та миру.

У листопаді 1990 року в Парижі почався саміт, який став першим етапом на шляху перетворення НБСЄ в ОБСЄ. Держави-учасниці саміту розглянули широке коло питань, які стосувалися прав і основних свобод людини, демократії і верховенства права; економічні свободи у відповідальності; дружніх відносин між державами-учасницями; безпеки; єдності та розвитку процесу НБСЄ в майбутньому [15].

Підсумком саміту було прийняття Паризької Хартії для Нової Європи, яка відкрила державам-учасницям НБСЄ шлях до зростання співробітництва щодо військових питань, питань про права людини та розвитку демократії. Більше того, були засновані постійні органи НБСЄ: секретаріат, центр запобігання конфліктів і комісія по контролю за виборами в державах, які щойно стали незалежними. З цього моменту починається розвиток організаційної структури, яка остаточно повинна була сформуватися вже на наступному етапі зустрічей держав-учасниць НБСЄ.

На Гельсінській зустрічі в липні 1992 р. держави-учасниці прийняли рішення заснувати у Відні Форум НБСЄ з питань співробітництва в галузі безпеки. Упродовж двох наступних років у межах цього органу, який було введено в дію 22 вересня 1992 р., проходили договори щодо пакету документів за мандатом, узгодженим у Гельсінкі («Програма термінових заходів»).

На саміті 1994 р. в Будапешті були ухвалені інституційні рішення, спрямовані на зміцнення