фіксація попередньо існуючих протиріч, це кінцевий результат часом дуже тривалих переговорів, узгоджень, відшукування компромісних рішень [12,с.59].
Специфіка складу учасників наради, методу її роботи, особлива важливість проблем, які обговорювалися, призвели до прийняття унікального за своїм характером підсумкового документа – Заключного акту, який був підписаний 1 серпня 1975 р. в Гельсінкі представниками тридцяти трьох європейських держав-учасниць наради, а також США і Канади. Унікальність цього підсумкового документу обумовлюється тим, що:
- Заключний акт підписали високі представники європейських держав;
- авторитетності, в розумінні охоплення ним широкого кола проблем, які вирішувалися;
- усі положення Заключного акту базуються на концепції мирного співіснування;
- в ньому знайшли своє адекватне відображення інтереси всіх держав;
- він розпоширюється на такі сфери, співробітництво в галузі яких раніше вважалося неможливим.
Заключний акт є одним із джерел міжнародного права, оскільки містить загальновизнані принципи міжнародного права, які базуються на цілях і принципах Статуту ООН. Ці принципи справедливо називають іноді “десятьма заповідями” європейського миру [6,с.24]:
суверена рівність, повага до прав, притаманних суверенітету;
незастосування сили чи погрози силою;
непорушність кордонів;
територіальна цілісність держав;
мирне врегулювання спорів;
невтручання у внутрішні справи;
повага до прав та основних свобод людини, включаючи свободу думки, совісті, релігійних переконань;
рівноправність і право народів розпоряджатися своєю долею;
співробітництво між державами;
добросовісне виконання міжнародних зобов’язань.
З точки зору цілей наради ключове значення має принцип непорушності кордонів між державами в Європі. Він є фундаментом споруди європейського миру. Всі європейські війни так чи інакше були пов”язані зі спорами щодо кордонів, територіальних претензій збоку одних держав стосовно інших. Саме тому, очевидним є те, що визнання непорушності кордонів, повага до територіальної цілісності держав, відмова від територіальних претензій є найважливішими і найнеобхіднішими передумовами забезпечення європейського миру(Єфимов А.,МЖ,№7,с.99).
Крім того, важливе значення мав і такий принцип як суверенна рівність, повага прав, притаманних суверенітету. Він заклав підвалини рівноправності у відносини між державами-членами міжнародного співтовариства, незалежно від відмінностей щодо економічного, соціального, політичного чи іншого характеру, і здійснення співробітництва між ними незалежно від розходжень у їх політичних системах. У відповідності із загальновизнаними принципами держави в Європі повинні виходити із поваги права народів розпоряджатися своєю долею.(Рахманінов Ю.,МЖ.,№1,с.42).
Важливе значення таких принципів, як незастосування сили чи погрози силою, вирішення міжнародних спорів мирними засобами, визначається тим, що вони націлені на виключення війни з життя народів і держав Європейського континенту(Бліщенко І.П.с.84-86).
Нарешті, зрозумілим є і те, що принцип співробітництва між державами у всіх сферах у відповідності з Статутом ООН, розвиток дружніх відносин між ними, невтручання у внутрішні справи, неухильне виконання міжнародних зобов”язань та інші повинні бути втілені в життя як такі, що мають ключове значення(Малинин С.А.,с.24).
Вищевказані принципи, як указано в Декларації “носять першочергову важливість”. Вони повинні однаково і безпрецедентно застосовуватися при тлумаченні кожного з них із врахуванням інших.
Підписавши Заключний акт держави-учасниці взяли на себе взаємні зобов’язання щодо виконання його положень. Оскільки, міжнародно-правова практика свідчить про те, що держави вважають себе юридично пов’язаними рішеннями міждержавних конференцій, під якими стоять підписи представників держав [8,с.23].
Таким чином, можна стверджувати, що Заключний акт є актом офіційного тлумачення [1,с.89], в якому конкретизовано і розвинуто нормативний зміст основних принципів міжнародного права.
Після підписання Заключного акту Гельсінський процес продовжувався.
За роки після підписання Заключного акту в Гельсінкі визначилися основні риси загальноєвропейського процесу:
він об”єднував всі європейські держави, відобразивши їх історично закономірні потреби розвитку, створив передумови щодо об”єднання зусиль по зміцненню безпеки, розвитку співробітництва і взаєморозуміння в Європі;
в ньому взяли участь держави з різним суспільним ладом, які виразили намір здійснювати свій політичний курс в єдиному загальноєвропейському напрямку: він став втіленням практики мирного співіснування європейських держав;
роль і місце в системі сучасних міжнародних і міжнародно-правових відносин європейських держав, з однієї сторони держав Східної Європи, а з другого-західноєвропейських , і також США і Канади, які взяли участь в загальноєвропейській Нараді, роблять загальноєвропейський процес важливим складовим елементом підтримання миру на всій Земній кулі;
даний процес був потрібним і вигідним для європейських держав оскільки відкривав широкі можливості для прояву доброї волі у напрямку-недопущення ядерної війни, забезпечення миру, безпеки і співробітництва в Європі, при умові, що всі його учасники були пройняті почуттям відповідальності і політичної волі стосовно ділових переговорів на основі добросовісного виконання вже прийнятих зобов”язань, дотримання рівності прав, збалансованності і взаємності, однакової поваги щодо безпеки всіх держав;
продовження загальноєвропейського процесу, недивлячись на протидію країн-членів НАТО, показує його міцність, наявність потужних імпульсів до подальшого наступального руху, який охоплює, поряд з головним напрямком, і інші різні сфери діяльності держав( економічне співробітництво, енергетика, довкілля, культурні зв”язки і т.д.);
загальноєвропейський процес генерує правотворчу діяльність держав одностороннього, двостороннього і багатостороннього характеру щодо питань загальноєвропейського значення на базі узгодженної в Гельсінкі Декларації принципів, зокрема передбачає процедуру імплементації досягнутих домовленностей згідно з практикою і процедурою кожної країни.
У відповідності з Гельсінськими домовленостями в ті роки відбувся цілий ряд конференцій, нарад і зустрічей, які стали віхами на шляху, прокладеному в Гельсінкі.
Першою на цьому шляху була Бєлградська зустріч держав-учасниць загальноєвропейської Наради, яка проходила в столиці Югославії щодо зменшення напруги в Європі і світі. Держави з різним суспільним ладом вперше прийшли до взаємовигідних домовленостей. Скликання конференції щодо заходів по зміцненню довіри, безпеки і роззброєння в Європі знову свідчить про те, що вона є одним із проявів нездоланної тенденції розрядки в міжнародних відносинах [13,с.186]. У відповідності з домовленістю на Мадридській зустрічі наступна