У відповідності з концепцією нормативності резолюцій – рекомендацій міжнародних організацій, рекомендаційні норми, як і інші міжнародні соціальні норми є компонентами нормативної моделі міжнародної системи. (Тунгін) Це означає, що в таких резолціях зафіксовані певні норрми, тобто загальні правила, критерії поведінки в даному випадку держав. Такі акти міжнародних організацій рекомендують, місять заклик до держав дотримуватися праил на практиці. Вони створюють певні норми поведінки держав. Тому рекомендації, які мають нормативний характер, який відсутній у рекомендацій індивідуальнго, “одноразового” застосування, в значній мірі прискорює процес створення норм міжнародного права або у будь-якому випадку можуть виступати передумовою до виникнення міжнародних правовідносин. Що стосується ОБСЄ, її рекомендації можуть стати, зокрема, поштовхом до подальшого укладання в рамках Організації договорів з тих чи інших питань.
Таким чином, ми можемо зробити висновок, що за своєю правовою природою Організація з безпеки і співробітництва в Європі є міжурядовою організацією традиційного типу. В жодному міжнародно-правовому акті Організації немає положень, які б свідчили про наднаціональний характер цієї організації. Недивлячись на цей факт, Організація дедалі все більше починає набувати ознак наднаціональності. Це проявляється у діяльності інститутів ОБСЄ на територіях держав-учасниць, які завдяки так званому механізмові “легкого” втручання у внутрішні справи держав впливають на їхню політику.
Міжнародна правосубєктність Організації з безпеки і співробітництва в Європі.
Як зазначалося попередньо, в даний час практично всі міжурядові організації володіють якістю міжнародної правосубєктності. Як відомо, до числа міжнародних прав і обовязків, в яких знаходить свій прояв якість міжнародної правосубєктносіт, відносяться: право на привілеї та імунітети, право на укладення міжнародних договорів з державами і міжнародними організаціями (договірна правоздатність), право мати при міжнароних організаціях представництва держав, як членів, так і не членів, а також мівжнародно-правова відповідальність міжнардних організацій. Тепер слід зосередити увагу на аналізі правосубєктносіт ОБСЄ у відповідності оз вищевикладеними теоретичними положеннями.
Привілеї та імунітети ОБСЄ. Право на привілеї та імунітети ОБСЄ і її посадових осіб, представників держав-учасниць у органах Організації закріплено Римським рішенням Ради міністрів ОБСЄ, яке було прийняте в 1993 році. Однак, більше частина держав-учасниць не імплементували цей документ. Про це йшлося безпосередньо на Стамбульській зустрічі глав держав і урядів ОБСЄ в 1999 році і випливає з п. 34 Декларації Стамбульської зустрічі. Звертаючись до Римського рішення Ради міністрів ОБСЄ, слід зосередити увагу на Додатку А до цього документу, в якому йдеться про те, що “... правосуб’єктність і привілеї та імунітети повинні надаватися інститутам ОБСЄ не шляхом їх закріплення у міжнародному договорі, а шляхом їх відображення на національному рівні і відповідно до конституційного законодавства кожної держави-учасниці ОБСЄ.” Таким документом, який б надавав привілеї та імунітети органам і посадовим особам ОБСЄ на територіях держав-учасниць є Меморандум про взаєморозуміння. Так, такі меморандуми були підписані між ОБСЄ і Албанією (1997 р.), Республікою Бєлорусь (1997 р.), Боснією і Герцеговиною (1996 р.), Грузією (1995 р.), Україною (1999 р.) та ін. Зокрема, на підстав Віденської конвенції про дипломатичні зносини та Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом Україною та Організацією з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) щодо створення нової координації і моніторингу проектів між відповідними органами влади України і ОБСЄ в Україні (п. 1 ст. 2). Координатор та його міжнародний персонал, так само як і члени їхніх сімей, що перебувають разом з ними, користуватимуться на території України такими ж статусом, правами, привілеями та імунітетами, які надаються Урядом України дипломатичним представниць ом та дипломатичному персоналу, акредитованому в Україні, та членам їхніх сімей, що перебувають разом з ними, згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р. (п. 1 ст. 6)
