Виявом практичного тероризму є джихад. Часто священна війна за поняттям [33, с.35] ради старійшин (шаріат) вважається обов’язком для всіх мусульман. На відміну від терористів і фундаменталістів війну веде халіф (правитель) чи його намісник.

Тлумачення в Корані “Джихад – війна на шляху Аллаха”. Процедура проведення: Халіф чи намісник спершу проголошують іслам іновірцям (лише один раз), долі збори народу на Раду. Конфлікт з іновірцями заколот з їх сторони або неповагою до Пророка, імам, правителя служить приводом до війни. Джихад оголошує халіф з “невірним” і “язичником”, який надається можливість прийняти іслам, або як альтернатива перейти в якості вассалів до мусульманської держави під статусом “змміїв” (людей під захистом арабської країни). На джихад йдуть всі мусульмани, крім бідних, калік, старих, жінок, дітей і рабів. Ці категорії заборонено вбивати під час війни у противника лишень брати в полон з метою викупу, а рухоме майно переходить у власність умми (мусульманської общини, відокремленої від решти осіб). Крім дар ал харб (с землі вийшли) та дар ал–іслам (землі мусульман) є ще дар ад–дінземі – землі віри із країнами які перебувають в “землях війни” мусульмани сусіди можуть укладати мир терміном на десять років з спробою продовження шляхом відновлення договору. Невірними на відміну від сучасних екстремістів визнаються “кафірун” (буквально невдячні, відступники та язичники–багатобожці. Щодо “людей Писання” – сахль ал–кітаб (іудеїв та християн) мусульманське право допускає віротерпимість, проте до органів виконавчої влади та військової служби в арабських країнах не допускає.

В підсумку Коран, розглядає [63, с.51] війну проти невірних як справу вдячну для Аллаха чим спекулюють ісламські терористи.

Таким чином, багато думок з цього приводу залишились думками. ООН, США, ЄС, НАТО, РФ, ЛАД структури що мають подолати проблему у глобальному масштабі [60, c.48], держави які мають знищити зброю терору та насилля політику конкурентності молодих ісламістів і відповідати перед світовою спільнотою шляхом Об’єднання заради миру та внутрішньої стабільності.

Політична практика ісламського тероризму є свідченням небезпеки знищення людських цінностей, сотень, тисяч людських життів і природного розвитку до “нового світу”. На нашу думку, подані факти свідчать про достатність проблем, ніж розробка нових видів озброєння де б фінанси були використані більш раціональніше.

Висновки.

В багатьох країнах мусульмани шукають відповіді на виклики сучасного життя в Корані Рекомендації і релігійні норми ближчі до родово–племінного суспільства з чим ми не погоджуються, адже Біблія не була настановою а лише правом для зразка рабовласницьких чи феодальних держав. Найбільші ортодокси ісламу: вчителі та богослови вважають джихад [70, с.20] вищим духовним обов’язком мусульманина, що можна пояснити масштабною роллю священної війни в Корані, оскільки за Уільшером П. [76, с.10] кінцева мета ісламу – гегемонія в глобальному масштабі. Війна за перевагу релігії та віри не обов’язкова, проте вища над іншими обов’язками. Загинувши мученик–шахід одразу попадає в рай. Обжита земля поділяється на володіння іслама (дар аль іслам) та землі війни (дар аль харб).

Вчений Київського Національного Університету Куліш І.В. [56, с.33] притримується думки, коли відносини від соціальних до військових співвідносяться але не на користь мусульман, то мир переважає з метою взаєморозуміння.

Двадцять перше століття входить до азійської ери за футурологами які спланували його подальший розвиток на п’ятнадцять років. Чому? Тому що теракти передують прихованій небезпеці внутрішніх і зовнішніх конфліктів.

Внутрішнім конфліктам присвячений перший розділ. Вчений Толіпов Ф.Ф. [74, с.96] вважає їх затухаючими лише зрідка нагадуючи про себе. Існує думка, яку приписують частково Жанмохамеду П. і Кісільову В. [49, с.30] стосовно виборів глави держави. В минулому (XVIII – XIX ст.) – імам, халіф, султан. В сучасному (ХХ ст.) додається ще й президент [66, ст.26]. Вибори починаються з шури (Рада улемів) закінчуючи мубайаа (народне обрання). Хоча на практиці шура та мубайаа не стали стійкою процедурою виборів і утвердження верховної влади, а тільки оформляли насильницьке захоплення влади.

Отже, в першому розділі ми проаналізувли ідеї тероризму, їх склад і дискусії по проблемі переходу теорії в політичну площину навівши для прикладу ідеологію Афганістана.

ІІ і ІІІ розділи передбачають розкриття ролі зовнішнього конфлікту. Як і раніше так і на сучасному етапі мусульманські сутички супроводжуються насиллям в поєднанні з братовбивчою війною. Приклади: ірано–іракський конфлікт, збройна боротьба вакхабітів з іншими арабами, рух магдістів в Судані, салафітів в Лівії. В 1989 році ісламські екстремісти в Єгипті, Африці, Алжирі, Йорданії, інших мусульманських країн оголошували джихад “невірним” політикам, чим зачепили дуже хитку межу рівноваги в суспільстві; спровокувавши військове втручання Заходу (війна у Перській затоці 1991 року). Варто пам’ятати про ціну життя на Сході і Заході і духовні і матеріальні права людин. Таким чином, розростання екстреміських угруповань, політизація ісламу привели до переходу ісламських фанатиків з політичної площини дій до практичної діяльності.

В ІІІ розділі подається географічна карта міжнародного ісламського тероризму із зазначенням кількості бойовиків, видів терактів, подаються вражаючі факти та статистичні дані.

Ряд іноземних джерел [17, с.56] розкриває демографічний вибух в країнах Центральної Азії так як проблема не регулювалась в другій половині двадцятого століття крім Індії та Китаю. В мусульман дві проблеми: високий матеріальний рівень представників владних структур і значна кількість збіднілих селян яким нічим прогодувати багатодітні сім’ї, стаючи на шлях війни радо сприймають ідеї опору, протесту отримуючи непоганий