Актуальна ідея популяризації тероризму. Ідеологічна боротьба видозмінилась в психологічні війни [21, с.362] які ведуться з ісламськими країнами ізгоями міжнародної політики. Вчителі ісламу за крок до минулого давнього суспільства без матеріальних благ, єдності, свободи. Засоби агітації в медресе, збори на молитви в мечетях, різних об’єднаннях, лікарні, фонди взаємодопомоги кошти яких йдуть на проведення терактів а не допомоги нужденним. Успіх полягає в пропозиції ісламістів і сприйнятий ідеї ісламського сусільства [59, с.208] не переплутати з ісламською державою чи ісламським ідеалом.

Ісламське суспільство – сукупність станових і релігійних верств, що взаємодіють між собою за етнічним чинником (60 %) араби (30 %) чи інші народності дарі, кушту мають спільну мету – існування заради волі Аллаха покори халіфу, забезпечення мінімуму інтересів.

Ісламська держава – сформований апарат державної влади у відповідності до традицій мусульман та багатовікової історії з ознаками території, етносу в деякій мірі консолідовані в сучасний цивілізований та культурний народ. Держава індустріальна, аграрна або змішана.

Ісламський ідеал – повна і безмежна відданість Аллаху яка компенсується просуваннями західної маскультури поки що неуспішними [3, с.21]. Істинний мусульманин має дбати про мінімум власних потреб, проте бути високоосвіченим та забезпеченим матеріально для фізичного і морального існування при сталих відносинах у суспільстві.

Розкол нації проявляється у полярності села з містом, що призводить до корупції, збагачення, ліквідації поданих почуттів на селі шляхом праці на благо вищих за себе та представника Аллаха: наїба, шаха.

Узагальнення ідей богословів протидіє ряд європейських і мусульманських дослідників (Алі Шаріаті, Е.Кісрієв, А. Добаєв, Шелліман Ф., Генрі Д. І інші) за якими складовою історичного процесу іслам наявний хоч і не домінуюча релігія, проявляє себе протестом проти ери високих технологій. Мусульмни протестують як люди свідомі і з окраїни приводячи європейців до розуму шляхом насилля.

Мирні спроби урегулювання це спроба тиску Заходу. Араби темпераментні, войовничі. Можливою відвідую росіянам, американцям, європейцям бачать священну війну. Проте радикалізм наштовхується на опір цивілізованого світу, посилюються військові акції, розгіг ісламських екстремістів в Росії операції по знищенню терористичних груп в Афганістані, “іракській проблемі”.

Таким чином, на наш погляд ісламський тероризм складає багатокомплексне явище. Іслам розуміє тероризм як складову добра для людини. В 70 – 80–х роках двадцятого століття тероризм цього виду став міжнародним завдяки переходу теорії в практику.

Джалагонія В. Твердить [41, с.18] про прихід тероризму у внутрішній світ Центральної Азії за межі Близького і Далекого Сходу, перехід в межі СНД. Соколовський Д.М. розмірковує над проблемою конфлікту арабів з США, прикриваючи завісу над проблемою Сходу та Заходу. Достовірні дані по тероризму, як загрозі ідейних витоках можна знайти в ряді праць Спольникова В., Миронова А., Ахмад Шаха Масуда, О’Саллівана [64, с.120]. Синтезом цих явищ ми спробували пояснити весь спектр проблем, що охоплювали Близький та Далекий Схід, країни Перської затоки, Центральну та Західну Європу, країни СНД.

Розділ ІІ. Формування політичної структури міжнародного тероризму в сучасному світі.

На початку 70–х років ми стаємо свідками ісламізації в мусульманському світі та політизації ісламу. Будь–який політичний крок співвідноситься з віровченням, яке в свою чергу переростає у політичну структуру. Розгляд пропонується по країнах – центрах ісламського екстремізму.

В Єгипет розвиток міжнародного ісламського тероризму пройшов три етапи:

1) Кінець 20–х – 50–ті – створення Хасаном аль Банною асоціації “Брати–мусульмани”. Група нагадує сучасне екстреміське формування.

2) Вплив Єгипту в політичній сфері поширюється на інші країни. Після 1954 року асоціація в опозиції до президента Г.А.Насера. Відомий ісламознавець Г.Мітч вважає, вина лежить на одному з “братів” Хасані аль–Худейбі за невдалий замах на Насера в жовтні 1954 року.

3) Рух ісламістів–радикалів розколотий створюються відкриті терористичні групи, спроба легалізації “Братів–мусульман”.

На перший план виходить Сеїд Хутб – прозахідних поглядів літературний критик, за підтримки ізраїльтян став ісламістом. Основна мета лідера “братів” захоплення політичної влади. В 1965 р. Національна Асамблея Єгипту звинуватила братів–мусульман у тероризмі. При новому президентові Анварі Садату “брати” стали вести боротьбу легітимними методами. В підтримку курсу Садат випустив з тюрм фундаменталістів, легалізував ісламські товариства. Мав намір змінити доктрину арабського націоналізму на ісламський [62, с.16]. Ідеї повернення до ісламу палко виражав в тодішній період видатний ісламський теоретик Мухаммед Кутба та інші.

В 1978 році видано закон, який забороняв займати вищі державні посади особам, чиї погляди суперечили канонам ісламу. Садат дозволив друкувати газети “Ад Да ва” (Заклик), “Аль–І’тшам” (Керівництво). Проте президент Египту укладає мир з Іраком і ісламські організації переходять в опозицію. Однією з перших була “Гамаат альмуслімік” (Товариство мусульман). Початок діяльності припадає на 1972 рік. В 1977 р. члени цієї групи викрали та вбили міністра по справам вакуфів шейха Аз–Захабі який вів боротьбу з іншою групою терористів “Ат Такфір ва аль–хіджа” (Спокута і вихід). Всередині групи виділилися дві течії:

а) ”Аль гамаа аль харакийя” (Динамічна група) Терористи фанатики визнавали лише себе звинувачуючи у єресі все населення Єгипту.

Б) друга група екстреміська по ідеології та відома терористичними методами “Аль Джихад” (Гіхад з єгипетської, тобто Священна війна) має зв’язки з Іраком, Кувейтом, Пакистаном, інша назва “Аль Гашхааль ісламійя би Маср (Ісламська опозиція Єгипту). В 1980 р. перейменовано в “Джихад” [32, с.43] з штабквартирою у Лондоні. Почесний лідер “Джихада” Омар Абдар Рахман, шейх, який відбуває ув’язнення в США