У 80 – 90–х роках відбулися ряд терактів, щоб нагадати про себе. Деталі в наступному розділі зазначимо лише, що шейх з питань державної безпеки, міністр Аль Азхара–Тахтаві на відміну від попередника Рад аль–Хакка (помер восени 1996 року) не прикривав ісламських течій а заявив, що тероризм буде проклятий ісламом.

В липні 1992 р. Афганістан, Єгипет, Чехія, Болгарія, Узбекистан, Лівія, Кенія оголосили про початок терористичної війни з імперіалістами Європейським Союзом, Росією ма США. Народні збори Єгипту в цьому ж місяці прийняли закон по боротьбі з тероризмом. З 1998 по 2000 рік під контроль було взято до двох тисяч мечетей. З другої половини 90–х влада розцінила проблему тероризму як загрозу національній безпеці, створивши Міжвідомчу робочу групу [29, с.24]. Координуючи діяльність з Міністерствами безпеки Великобританії,Франції, Росії, США, Канади, Бельгії, Італії, Нідерландів. В 1997 р. ув’язнені за вбивство А.Садата лідери “Аль Рамаа аль Ісламійя” закликавши членів організації припинити насилля. З березня 2000 року влада йде на співробітництво з ісламістами звільнивши кількох лідерів та близько тисячі радикалів. Взамін лідер Джихада Сайєд ал–Салмуні відмовився від терору. Стабільність в країні зберігається відносна. До кінця 2003 року буде діяти закон про надзвичайний стан в країні. Ісламські терористи перебазувались в Лівію, Чечню, перебуваючи в постійному русі. На міжнародному рівні протидія терактам зводиться до угод і договорів про обмеження впливу ісламських фундаменталістів на Західну Європу. В квітні 1998 року [35, с.14] Єгипет, Алжір, Туніс та Бахрейн підписали спільну угоду про протидію міжнародному ісламському тероризму. Ряд законодавчих актів при потребі військових дій утвердили Ліга Арабських Держав (ЛАД) в Амсарі (Йорданія). В Бейруті (Ліван) у лютому 2002 року почалась боротьба з міжнародним тероризмом.

В Дагестані дві категорії віруючих: для перших іслам не більше, як спосіб життя, виконання культу, так званий народний іслам, другі – тарикати (тарика з арабської чи з сербської шлях, метод) прибічники релігійно–містичних орденів, братств. В основі вірувань – суфізм що тлумачиться, як внутрішнє релігійне прозріння людини. Мусульмани–терористи десь на 45 % походять з цієї місцевості. Наявні зв’язки з Лондоном, Кашміром, Москвою, Лос–Анджелесом, Пенджабом, Абу–Абебою, Саудівською Аравією. Називають себе салофітами від салаф – предок, попередник. В побуті їх називають вакхабітами по імені Муххамада ібн абу аль–Вакхаба, який закликав у XVIII столітті до чистоти іслама. Згідно з салафітами, всі сучасні “нововведення” в Коран являються недозволеним гріховним заступленням, пов’язані з “Братами мусульманами” індійськими ісламськими сектами, з Францією, Японією, Тайванем, Південною Кореєю. Вважають себе одними із засновників ісламського фундаменталізму, а ми саме вивчаємо причини тероризму бо перекручення війни з невірними і стало каменем спотикання. Програма стала спільна для Близького Сходу шлях повернення до істинного ісламу з теократичною моделлю держави–халіфата, подолання всіх соціально–економічних розбіжностей, регулювання всіх сфер життя [48, с.26] на основі Корану і шаріата (релігійного суду). Взаємозалежність в сучасному світі дагестанських мусульман з “Братами” мусульманами починає, як протистава національно–релігійній общині ісламського етносу. На основі країни утворено “Центральний фронт визволення Дагестана (ЦФВД) в 70–х роках. Початок терактів припадає на 1979 рік. Очолив лідер за національністю йорданець Хаттаб. На тотожних ідеях перебуває “Іслам джамаат Дагестан” (ІДД).

Мета ісламістів об’єднати всіх фанатиків в світі. Сутички з федеральними військами почалися на стадії заворушень підчас ІІ чеченської війни (1999–2001).

Кооперація терористів почалася дещо пізніше [5, с.409]. У 90–х роках двадцятого століття в регіоні почали діяльність шість саудівських місіонерів. Центрами тероризму стали великі міста по виробництву сталі Кизилюр, в Росії Астрахань.З гір переселилася частина аварців та вакхабітів з Дагестана очолені Багадждіном Магошадом частина сіл Кванада і Тлондода. В містечку Каріцорте була створена медресе для сімсот афганських талібів.

З цих, здавалось би, неосвідчених людей вийшли керівники спецтаборів, загонів камікадзе цілком пристойні громадяни, що готові по сигналу в будь–яку хвилину стати терористами для навколишнього оточення. В 1993 р. нам відомі і депутати парламенту Дагестану Суракат Айятілов, Магді Тагаєв та інші. Особлива небезпека надходить від партійного руху. Аварець Ахмед–каді Атаєв створив в червні 1990 року ісламську партію Відродження (ІПВ) пов’язану з моджахедами Центральної Азії. Заклики до єдності народів, республік, боротьба за чистоту ісламу зміцнення зв’язків з таракатами [8,с.202] стали сенсом життя тер–тів. Проіснувала ІПВ до 1994 року.

В 1994 р. на цьому фоні появилась нова– Ісламська Демократична партія. Очолив демократ близький до “Выбору России” Абдурашид Заїдов, яка розкололась на терористичні групи та Ісламську Партію Дагестана (ІПД). Справжнім борцем і засновником ісламсько–релігійного тероризму стала партія Союз Мусульман Росії (МР) 1995 року . Голова Надір–шах Хачілаєв суперник об’єднаного корейсько–азербайджансько–іранського руху “Нур”. В програмі “Союзу” концепція встановлення світового шаріату. В підсумку у жовтні 1999 р. Центральну і Південно–Східну Європу об’єднав “Всеросійський Ісламський Конгрес”, який прорушуючи Конституцію Російської Федерації прийняв закон про свободу віросповідання 23 жовтня 1999 року.

В Афганістані після виведення російських військ з Афганістану у 1989 році в країні активізувались терористичні організації. Уряд Хаджибули був повалений. Усама бен Ладен відкрив мережу таборів. Ще в 1988 – 1989 роках в Афганістані нараховувалось двадцять тисяч найманців із Алжира, Бангладеша, Йорданії, Йємена, Марокко, Сірії, Судана, Туніса, Пакистана [82, с. 51]. Найманці брали участь ІДУ. Були факти наркоторгівлі з країнами СНД, Перської затоки, ввезення наркотичних препаратів у США [82, с.13], зрощування з