Отже, істотними вважаються насамперед ті умови дого-вору, які названі такими за законом. Коло таких умов мож-на визначити, проаналізувавши норми ЦК і тих спеціаль-них нормативних актів, що регулюють даний вид договір-них відносин. Так, за ст. 10 Закону України "Про оренду *» _

державного і комунального майна" (у редакції від 23 груд-ня 1997 р.)1 істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди (склад і вартість майна), строк дії договору, оренд-на плата, порядок використання амортизаційних відраху-вань, відновлення орендованого майна та умови його по-вернення, виконання зобов'язань, відповідальність сторін, страхування орендарем узятого ним в оренду майна.

Істотними є й ті умови договору, які прямо не названі такими у нормативних актах, але конче потрібні для дого-вору даного виду (наприклад, умова про ціну є необхідною для будь-якого сплатного договору). У проекті ЦК (п. 5 ст. 658) закріплюється презумпція, що договір вважається сплатним, якщо інше не випливає із законодавчих актів, угоди сторін або суті договору.

Серед договірних умов, крім істотних, виділяються та-кож звичайні та випадкові умови. Звичайні — це ті умови, які передбачаються у законі чи іншому нормативному акті й стають обов'язковими для сторін внаслідок самого факту укладення договору. Від істотних звичайні умови відрізня-ються тим, що вони не потребують окремого погодження і про них не обов'язково застерігати у тексті договору. На-приклад, якщо у договорі майнового найму сторони не обумовили, хто з них — наймодавець чи наймач — прово-дитиме поточний ремонт зданого у найм майна, то діятиме диспозитивне правило, зазначене у п. 4 ст. 265 ЦК, а саме: обов'язок проводити за свій рахунок поточний ремонт по-кладається на наймача.

Випадковими прийнято вважати такі умови договору, які погоджені сторонами у відступ від положень диспози-тивних норм або з метою вирішення питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Наприклад, якщо за догово-ром майнового найму обов'язок проводити поточний ре-монт майна буде покладено на наймодавця, то ця умова для даного конкретного договору вважатиметься випадко-вою. Всі умови — істотні, звичайні і випадкові — після ук-ладення договору стають однаково обов'язковими і сторо-ни повинні додержуватися їх.

Зміст договору, тобто сукупність передбачених у ньому умов, завжди визначається угодою сторін. Проте воля і во-левиявлення учасників договору формуються насамперед під впливом приписів норм права, які містять абстрактну модель взаємовідносин сторін. Договір же є індивідуаль-ним правовим актом, у якому абстрактна модель стосунків осіб, окреслена у загальних рисах у законі, наповнюється конкретним змістом, набуває своєї плоті і крові. Ось чому у договорі немає потреби дублювати положення, які є зви-чайними і передбачені у відповідних нормативних актах (наприклад, про відповідальність за порушення умов дого-вору), оскільки сторони повинні керуватися ними неза-лежно від того, чи включені вони у договір чи ні.

На визначення змісту договорів можуть впливати і ад-міністративні акти, зокрема державні замовлення. Так, для задоволення потреб у продукції, необхідної для розв'язан-ня соціально-економічних проблем, підтримання оборо-ноздатності країни та її безпеки, реалізації державних і міждержавних цільових програм, забезпечення функціону-вання органів державної влади, видаються державні замов-лення, на основі яких укладаються державні контракти (договори). Для виконавців державного замовлення, осно-ваних повністю або частково на державній власності (дер-жавних підприємств, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендних підприємств, основаних на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності усіх форм власності — монополістів на відповідному ринку продук-ції — державні замовлення на поставку продукції є обот в'язковими, якщо виконання такого замовлення не спри-чинює їм збитків (Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" від 22 грудня 1995 р.1). Ось чому у ст. 680 проекту ЦК записано, що договір, укладений на підставі акта державного органу, обов'язкового для сторін (сторони) за договором, за своїм змістом має відповідати цьому актові. Обов'язкову силу мають також акти прикріп-лення покупців до постачальників при укладенні ними до-

говорів на поставку товарів за міждержавними (у межах СНД) економічними зв'язками.

У визначенні змісту підприємницьких договорів важ-лива роль належить типовим або зразковим договорам. Зазначені у цих договорах умови вважаються зразковими. Типові або зразкові договори є передусім уніфікованим засобом (взірцем), що забезпечує однакове оформлення конкретних договірних відносин. Крім того, типовий дого-вір — це своєрідний нормативно-правовий акт, який за-повнює правове регулювання певної сфери господарських відносин через недостатнє врегулювання їх актами вищої юридичної сили.

При укладенні договорів, а найчастіше при виконанні їх і вирішенні спорів, спричинених порушенням договір-них зобов'язань, виникає потреба у з'ясуванні змісту дого-вору в цілому або окремих його умов, тобто в тлумаченні договору.

У чинному цивільному законодавстві немає положень, які б визначали підходи до тлумачення договорів. Зокрема, суди, розглядаючи спори, виходять з норм Цивільного про-цесуального кодексу, які зобов'язують їх до всебічного з'ясування дійсних прав і взаємин сторін, до встановлення справжнього змісту тексту договору, поданого сторонами для розгляду.

Оскільки договір набирає щораз більшої ваги в регулю-ванні відносин ринкової економіки і потреба у тлумаченні договорів самими сторонами або органами, які покликані вирішувати цивільно-правові спори, виникає дедалі часті-ше, доцільним є вміщення у новому ЦК норм про тлума-чення правочину (ст. 204). Зміст правочину може бути ви-тлумачений самими сторонами. На вимогу однієї або двох сторін суд може винести рішення про тлумачення змісту правочину. При цьому береться до уваги буквальне значен-ня слів, що їх використовують сторони. Якщо буквальне значення слів