У міру того, як посилювалися планові засади в умовах соціалістичної економіки, старі договірні типи зазнавали суттєвих змін. Ці зміни торкнулися насамперед договірних форм, які опосередковували товарні відносини між соціа-лістичними організаціями з приводу розширеного відтво-рення основних фондів, збуту та постачання підприємств обладнанням, сировиною, іншими матеріалами, оптової торгівлі, а також надання послуг транспортними організа-ціями та кредитування народного господарства. Під впли вом планових засад із старих договірних типів поступои розвивалися нові правові форми, однією з яких є госпс дарський договір. У 1954 р. з'явилося перше монографічк-дослідження господарського договору С.М. Братуся ';.> Л.А. Лунца «ВопросьІ хозяйственного договори».

Третій період розпочався у 1956 р. (і фактично тривав до кінця 80-х років. — О.Б.). Поштовхом до цього стала диску-сія на сторінках журналу «Советское государство й право» з питання про систему радянського права. З цією дискусією пов'язується відновлення господарське-правової концепції. Саме з цього часу теоретичні питання господарського дого-вору досліджуються відродженою господарське-правовою наукою і цивілістикою «паралельно», в гострій полеміці між собою. Саме в цей час в правознавстві найбільш грунтовно

було розроблено теорію господарського договору. У межах даної монографії немає можливості висвітлити весь спектр наукових думок з цієї проблематики, тому порадимо за-цікавленим читачам звернутися насамперед до праць Т.ЄІ Абової, М.І. Брагінського, С.М. Братуся, А.Г. Бикова, О.С. Іоффе, З.М. Заменгоф, ГЛ. Знаменського, Н.1. Клейн, В.В. Лаптєва, В.В. Луця, В.К. Мамутова, В.С. Мартем'я-нова, В.М. Можейка, В.П. Мозоліна, І.Б. Новицького, М.І. Овчинникова, І.Г. Побірченка, Г.В. Пронської, Б.І. Пу-гінського, Д.Н. Сафіулліна, І.А. Танчука, І.В. Федррова, В.С. Шелестова та інших правознавців.

Слід зазначити, що значна кількість проблем право-ного регулювання господарських договорів і теоретично обгрунтованих шляхів їх подолання, які ретельно розроб-лялись у юридичній науці протягом десятиліть, так і не знайшли свого вирішення у нормах права. Більше того, чимало наукових розробок залишилися сьогодні незатре-буваними. Чинне законодавство України, яке регулює ок-ремі види договірних відносин у галузі економіки, не тіль-ки не кодифіковане, а й не містить узагальнюючого тер-міна «господарський договір», хоча повинне визначити та забезпечити ясність і однозначність даного поняття, яке використовується в правозастосовній діяльності. Разом з тим, нормативне регулювання тих чи інших господарських відносин у суспільстві може не охоплювати всі логічно мислимі моделі, що зумовлено динамізмом економічного обороту та появою непойменованих у законодавстві видів господарських відносин (прикладом можуть бути договірні відносини франчайзингу). Це пов'язано з дією загальнодо-ззільного типу правового регулювання, яке допускає всі види господарської діяльності, відносно яких закон не міс-тить прямої заборони чи обмежень. Тим більш важливо визначитися з тим, що розуміється під терміном «госпо-дарський договір».

У законодавстві та науковій літературі термін «госпо-яарський договір» вживається у кількох смислових значен-нях, які мають своє коріння в цивілістиці. В даному до-глідженні основний інтерес становлять такі значення.

1. Господарський договір як дво- аоо ошанл,^^......

угода, тобто дії сторін, що спрямовані на досягнення пев-ного правового результату. В цьому випадку поняття гос-подарського договору звужується до значення юридичного факту, який сам по собі не має матеріального змісту. Таке смислове значення не дозволяє виявити всі суттєві ознаки господарського договору, оскільки угода сторін не є дого-вірним відношенням, а лише переслідує мету його вста-новлення.

Договір у значенні угоди, тобто підстави виникнення прав та обов'язків, є ступенем в класифікації юридичних фактів, з цієї точки зору його можна поставити в один ряд з односторонніми угодами, юридичними вчинками, ад-міністративними актами тощо. Сутністю угоди є співпа-діння воль сторін або, якщо фіксувати увагу на зовнішній формі, яку набуває угода, — єдиний вольовий акт сторін. За слушним зауваженням Б.І. Луганського, уявлення про господарський договір як про юридичний факт, що опо-середковує акти товарного обміну, є однією з причин недо-статнього використання його властивостей. Призначення ж господарського договору полягає в тому, що, регулюючи зв'язки суб'єктів господарювання, договір є інструментом налагоджування виробничої інтеграції та кооперації, розвит-ку та поглиблення суспільного поділу праці. Крім того, він дає змогу вирішувати правовими засобами організаційні, економічні, технічні, соціальні та інші питання, які виника-ють у процесі діяльності суб'єктів господарювання 8.

Головна особливість господарського договору як угоди полягає, на наш погляд, в особливому суб'єктному складі господарського договору та обмеженні договірної свободи у господарських відносинах9.

8 Пугинский Б.Й. Правовьіе средства обеспечения зффектквнос та производства. — М.: Юрид. лит-ра, 1980. — С. 21; Пугинский Ј.А Правопис средства в структуро хозяйственного механизма // Зконс мико-правовьіс проблеми совершенствования хозяйствен. механи ма. - М.: ИГП АН СССР, 1984. - С. 41.

9 Питання про свободу договору в сфері господарювання ро: глянуте у § 3 цієї роботи.

2. Господарський договір як зобов'язальне правовідно-шення, змістом якого є взаємні права та кореспондуючі зо-бов'язання сторін. Особливості змісту господарського дого-вірного зобов'язання об'єктивно зумовлені специфікою господарської діяльності.

У зв'язку з визначенням господарського договору як зобов'язального правовідношення зазначимо таке. В праві взагалі досить поширене охоплення різних понять одним і тим самим терміном (наприклад, право в об'єктивному ро-зумінні та право в суб'єктивному розумінні, зобов'язання як правовідношення та зобов'язання як елемент правовід-ношення тощо). Питання про багатозначність поняття «договір» є предметом давньої наукової дискусії.-Корені її — в римському праві, де договори (сопігасшз) можна бу-ло розглядати як підставу виникнення правовідношення,

;; власне правовідношення, як форму, що її набуває відпо-

<а відне правовідношення