на заняття підпри-ємництвом, може укладати підприємницькі договори лише за згодою піклувальника. Про ці дбговори йдеться і в ч. З ст. 54 ЦК, хоч вони і не називаються прямо підприємниць-кими. Так, якщо фізична особа почала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори з тих міркувань, що не є підприємцем. Суд при вирішенні спору може застосувати до таких договорів правила про зо-бов'язання, які пов'язані з підприємницькою діяльністю, зокрема, поклавши на підприємця відповідальність за по-рушення зобов'язання і за відсутності його вини (за ви-нятком дії непереборної сили), як це передбачено ст. 640 проекту ЦК.
У підприємницькому договорі поєднуються як загальні ознаки, властиві всякому цивільно-правовому договору, так і особливі риси, які можна звести до таких. По-перше, суб'єктами цього договору є юридичні або фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти під-приємницької діяльності. По-друге, зміст підприємниць-кого договору становлять умови, за якими передаються то-вари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або для інших ці-лей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) спо-живанням. Прикладом такого договору може бути договір міжнародної купівлі-продажу товарів. За Віденською кон-венцією ООН 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (статті 1 і 2) ця конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу між сторонами, комерційні підприємства яких містяться в різних державах, коли ці держави є учасниками конвенції або коли згідно з нормами міжнародного приватного права до них застосовується право держави, що домовляється. Проте ця конвенція не застосовується до продажу товарів, які набуваються для
особистого, сімейного або домашнього використання, за винятком, якщо продавець у будь-який час до чи у момент укладення договору не знав і не повинен був знати, що то-вари набуваються для такого використання. По-третє, для деяких видів підприємницьких договорів, зокрема зовніш-ньоекономічних контрактів або біржових угод, може вста-новлюватися окремий порядок їх укладення (підписання), обліку та реєстрації (Указ Президента України "Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрак-тів)" від 7 листопада 1994 р.1). По-четверте, певними особ-ливостями можуть характеризуватися порядок виконання або умови відповідальності сторін за підприємницьким до-говором (наприклад, відповідальність підприємця неза-лежно від його вини в порушенні зобов'язання).
Враховуючи наведені ознаки, підприємницьким слід вважати такий цивільно-правовий договір, сторонами яко-го є юридичні чи фізичні особи — підприємці і за яким пе-редається майно, виконуються роботи або надаються по-слуги з метою здійснення підприємницької діяльності або для інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, до-машнім) споживанням.
Якщо ж у нормах ЦК або спеціальних нормативних ак-тах не відображені особливості тих чи інших видів підпри-ємницьких договорів, до них застосовуються загальні по-ложення зобов'язального і договірного права, закріплені у ЦК та інших актах цивільного законодавства.
§ 3. Умови дійсності договору 1ИР
Для того, щоб договір набрав юридичної чинності, тоб-то був дійсним, він має відповідати певним умовам. Ос-кільки договір є дво- або багатосторонньою угодою, то умови його дійсності визначаються за загальними правила-ми дійсності угод.
У проекті ЦК (глава 15) замість терміна "угода" вжива-ється термін "правочин", який давно відомий українській
Голос України. — 1994. — 16 листопада.
правовій термінології. Цим усувається невизначеність у пе-рекладі слова "угода" російською мовою: чи як "сделка", чи як "соглашение".
У ст. 194 проекту ЦК сформульовано загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1) зміст правочину не може суперечити положенням зако-ну, інших правових актів, що є обов'язковими для сторін, а також моральним засадам суспільства; 2) особи, які вчиня-ють правочин, повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бу-ти вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, передбаченій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових на-слідків, що зумовлені ним. У проекті ЦК (ст. 195) закріп-люється презумпція правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не випливає із закону, інших правових актів або якщо суд не визнав його недійсним.
У проекті ЦК (ст. 207), порівняно з чинним ЦК, чіткі-ше й повніше визначено правові наслідки недійсності пра-вочину. У разі недійсності правочину сторони зобов'язані повернути одна одній у натурі все, що одержали на вико-нання цього правочину, а в разі неможливості такого по-вернення, у тому числі й тоді, коли те, що одержано, поля-гає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій по-слузі, відшкодувати вартість одержаного за цінами, які існують на момент взаємних розрахунків. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину завдано збитків іншій стороні або третій особі, вони підлягають відшкодуванню винною стороною на загальних підставах у повному обсязі. Зазначені правові наслідки застосовуються завжди, якщо положеннями закону щодо окремих видів недійсних пра-вочинів не встановлено особливі умови застосування їх або особливі правові наслідки. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину завдано моральної шкоди, винна сторона зобов'язана її компенсувати у випадках, передба-чених законом.
Як відомо, суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути громадяни України та інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздат-ності, а також юридичні особи всіх форм власності (п. 1
ст. 2 Закону України "Про підприємництво"). Оскільки право на заняття підприємництвом є правом на власну гос-подарську діяльність, що є особистим і невідчужуваним правом, яке передбачає в свою чергу свідому діяльність та особисту самостійну участь носія цього права у його здійс-ненні, слід вважати, що здатність бути суб'єктами підпри-ємницької діяльності виникає у громадян не з моменту на-родження (як це передбачено ч. 2 ст. 9 ЦК), а з