Отже, суб'єктами підприємницьких договорів, що опо-середковують реалізацію результатів підприємницької ді-яльності з виробництва продукції, виконання робіт, надан-ня послуг тощо, можуть бути дієздатні громадяни, які у встановленому порядку зареєстровані як підприємці, а та-кож юридичні особи відповідно до своєї спеціальної право-здатності. Відокремлений підрозділ підприємства, органі-зації не має права від свого імені укладати цивільно-право-ві угоди2. Згідно зі ст. 50 ЦК недійсною є угода, що її уклала юридична особа і яка суперечить встановленим ці-лям її діяльності. Наслідки недійсності такої угоди визна-чаються за правилами ст. 48 (приведення сторін у поперед-ній стан) або ст. 49 ЦК (звернення у доход держави усього виконаного за угодою, укладеною навмисно з метою, що завідомо суперечила інтересам держави і суспільства).

За ст. 217 проекту ЦК правочин юридичної особи, який заборонений її установчими документами, а також право-чин, який вчинений нею без відповідного дозволу (ліцен-зії), є недійсним. Якщо юридична особа ввела іншу сторо-ну в оману щодо свого права на вчинення такого правочи-ну, вона зобов'язана компенсувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

Важливою умовою дійсності договору є відповідність зовнішнього вияву волі учасників (волевиявлення) їхній справжній внутрішній волі або твердому намірові досягти

Пушкін О., Селіванов В. Відносини підприємництва і право-вий статус їх суб'єктів // Право України. — 1994. — № 5—6. — С. 9.

2 Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражно-го суду України. — 1995. — № 1. — С. 145—149.

певних юридичних наслідків. Такої відповідності (єдності) волі і волевиявлення немає, якщо угоду укладено під впли-вом обману, насильства, погрози або внаслідок зловмисної угоди представника однієї сторони з другою чи збігу тяж-ких обставин. Під насильством розуміється фізичний або психічний вплив на особу — учасника угоди або його близьких з метою спонукання його до укладення угоди. Погроза може бути підставою для визнання угоди недійс-ною, якщо з обставин, які мали місце на момент укладення угоди, були підстави вважати, що відмова учасника угоди від її укладення могла спричинити шкоду його законним інтересам. Збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близь-ких (крайня нужденність, хвороба та ін.), які змусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.

Відповідно до ст. 57 ЦК угода, укладена внаслідок на-сильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою, а також угода, яку громадянин був зму-шений укласти на вкрай невигідних для себе умовах вна-слідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійс-ною за позовом потерпілого або позовом державної чи гро-мадської організації. Якщо угода визнана недійсною з однієї із зазначених підстав, то друга сторона повертає по-терпілому все одержане нею за угодою, а за неможливості повернути одержане в натурі відшкодовується його вар-тість. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається в доход держави. При неможливості передати майно в доход держави в нату-рі стягується його вартість. Крім того, друга сторона від-шкодовує потерпілому завдані йому збитки, втрату або пошкодження його майна.

Такі самі наслідки настають і у разі визнання недійс-ною угоди, укладеної під впливом обману. На практиці бу-ває важливо відрізнити обман від помилки, яка має істотне значення, бо вона теж може бути підставою для визнання угоди недійсною, але з іншими наслідками: повернення обох сторін у попередній стан (ст. 56 ЦК)„ Під помилкою розуміється таке неправильне сприйняття стороною іншо-го суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за об-

станинами справи можна вважати, що угоду не було б укла-дено. Отже, помилка може статися як з вини (але не у фор-мі умислу), так і без вини сторін в угоді. Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману учасника угоди шля-хом повідомлення відомостей, що не відповідають дійснос-ті, або замовчування обставин, які мають істотне значення для угоди.

Недійсною може бути визнана й угода, укладена грома-дянином, хоч і дієздатним, але який у момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (ст. 55 ЦК). Тут також немає відповідності зовнішнього волевиявлення особи її справж-ній внутрішній волі. Так само розходяться воля і волевияв-лення при укладенні мнимої або удаваної угод. Мнима уго-да укладається лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (наприклад, фальшиве авізо, яке не по-тягнуло за собою перерахування грошей). Удавана угода укладається з метою приховати іншу угоду (наприклад, під виглядом договору дарування укладається договір купівлі-продажу). При цьому застосовуються правила, що регулю-ють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі (ст. 58 ЦК).

Однією з умов дійсності договору є також додержання певної форми, якої вимагає закон. Угоди можуть укладати-ся усно або у письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлено певної форми, вва-жається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду. Мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством (ст. 42 ЦК).

За загальним правилом, угоди юридичних осіб між со-бою і з громадянами мають укладатися в письмовій формі1 (ч. 1 ст. 44 ЦК). Це правило стосується й договорів. Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений у письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписани-ми стороною, яка їх