Організація з безпеки і співробітництва в Європі та Україні:

міжнародне співробітництво у справі попередження конфліктів і

забезпечення прав людини

На сучасному етапі розвитку міжнародного права питання врегулювання конфліктів, забезпечення прав людини і національних меншин набувають особливої ваги. З огляду на ситуацію, яка склалася за останні роки в Європі, діяльність міжнародних інститутів і механізмів є єдиною можливою альтернативою для вирішення перелічених проблем.

Ключові слова: місія, національні меншини, Верховний комісар, ОБСЄ.

У зв'язку з необхідністю вирішення конфлікту довкола статусу Автономної Республіки Крим, яка до 1954 р. знаходилася в межах Російської Федерації, з'явилася місія ОБСЄ в Україні. В її завдання входило попередження конфліктів і врегулювання кризових ситуацій в Автономній Республіці Крим (далі - АР Крим). Зокрема, необхідно було визначити статус самої республіки та її населення.

Початковий етап діяльності місії був нелегкий, оскільки Київ не хотів, щоб склалося враження, що кримське питання могло б трактуватися не інакше 9 як внутрішня справа України. Передусім Україна очікувала на міжнародну легалізацію місією своїх односторонніх дій, а з іншого боку -незалежні партії в Криму не сприймали місію, яка чітко висловлювалася про розв язання проблеми автономії в межах територіальної цілісності України [1, с.265].

Першою вдалою спробою подолати небажання переговорів і вийти з глухого кута непоступливих позицій сторін стали засідання "круглого столу", організованого місією і Верховним комісаром у справах національних меншин (далі - ВКНМ) у травні 1995 p. Одразу після цього відбулося ще одне засідання "круглого столу", на якому розглядалося питання узгодження конституції АР Крим з конституцією України. На підставі цих засідань місія ОБСЄ подала урядові України та владі АР Крим свої міркування і директиви стосовно меж і принципів кримської автономії. Правові розбіжності довкола меж самостійності Криму остаточно розвяла нова кримська конституція яка набула чинності з січня 1999 р. проголошувала, що півострів є інтегральною частиною України, яка підлягає суверенній владі уряду України - а отже, і право, яке встановлює влада автономії, повинне узгоджуватися з правом національним і не має щодо нього пріоритету [1, с.266].

Інструмент "круглого столу" використовувався також стосовно уникнення ускладнень на ґрунті депортованих під час сталінського режиму татар, що повернулися на батьківщину, і висунутих ними претензій. У вересні 1995 р. в Ялті відбулися відповідні переговори, після яких місія не лише звертала пильну увагу на питання надання татарам, що повернулися, громадянства, й безпосередньо надавала допомогу їм у процесі їх повторного поселення та інтеграції з місцевим населенням, близько співпрацюючи з Верховним комісаром ООН у справах біженців.

Діяльність місії була ефективною також у спостереженні за виробничими процесами в Україні в березні 1998 р. і рецензуванні їх перебігу співпраці з Бюро з демократичних інституцій і прав людини (далі -БДІПЛ), ролі мас-медіа, ситуації в Одесі та в Криму та виробних скарг. Зауваження місії істотно вплинули на форму закону про вибори президента, який значно обмежив ризик можливих виборчих махінацій, передусім зміцнюючи контроль за виборчими бюлетенями і підрахунком голосів. Більш того, місія та представник ОБСЄ з питань свободи засобів Масової інформації Фраймут Дуве стверджували, що в Україні повністю відсутня вільна преса і не досить стійкі до тиску партій мас-медіа, незважаючи на те, що після парламентських виборів у 1994 р. спостерігається значний прогрес щодо кількості та політичної різноманітності засобів масової інформації - сфера мас-медіа залишається і надалі залежною фінансово та адміністративно від політичної сфери. Далі Ф. Дуве наголошує, що вільні, критично мислячі ЗМІ в ХХІ столітті просто необхідні, оскільки вони виконують так звану корективну функцію. Це означає, що найважливіші урядові рішення, які впливають на розвиток держави, повинні бути темою публічного обговорення через засоби масової інформації що вільно функціонують.[4, с. 8].

Місія ОБСЄ в Україні значною мірою вплинула на спад напруження на лінії Київ–Крим та врегулювання питання стосовно повернення і визначення статусу кримських татар, а також підтримала запровадження закріплення, згідно зі стандартами ОБСЄ, демократичних механізмів. Мандат місії закінчився 30 квітня 1999 р після умовного та останнього продовження його з урядом України, який не бажав подальшої присутності міси. Натомість вдалося узгодити подальшу присутність ОБСЄ під виглядом координатора проектів, який розпочав свою діяльність 1 червня 1999 р в офісі місії ОБСЄ для виконання таких завдань, як координація планування, імплементація та моніторинг окремих проектів між органами ОБСЄ та відловідними органами влади Україні [1,с.266].

Підставою для цієі нової форми співробітництва (координатор проектів) є рішення Постійної ради ОБСЄ від 1 червня 1999 р і відповідне підписання Урядом України з подальшою ратифікацією Парламентом України Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України і ОБСЄ щодо нової форми співробітництва [3, с.2].

За час своєї діяльності Координатор проектів подав на розгляд Міністерству закордонних справ України 12 пропозицій щодо проектів і всі вони були ухвалені. Ці проекти стосуються надання Україні допомоги в узгодженні її законодавства, інститутів і процедур з вимогами сучасної демократи, увага приділяється зміцнень потенціалу інститутів України щодо розвитку і утвердження верховенства права. Зусилля Координатора проектів сконцентровані на наступних проектах: всебічний огляд законодавства з