Політична влада: сутність і стуктура
Під владою розуміють здатність і можливість реалізовувати свою волю, впливати на діяльність, поведінку людей за допомо-гою певних засобів – авторитету, права, насильства і т. ін.
По суті влада – це вид суспільних відносин, що являє собою:*
вираження потреб складної соціальної системи в органі-зації та саморегуляції (незалежно від типу суспільства);*
наслідок виникнення суспільних станів, прошарків і від-повідних відносин між ними.
Виокремлюють владу економічну, політичну, державну, сімейну та ін.
Політична влада є одним із найважливіших її видів. Під по-літичною владою вбачають реальну спроможність певного стану, групи, індивіда реалізовувати свою волю в політиці й правових нормах. Вона характеризується соціальним пануванням і керу-ванням тих чи інших станів, соціальних груп та ін. Останні ма-ють у своєму розпорядженні засоби фізичного, економічного, психологічного примусу, санкціоновані системою ідеологічних і правових норм.
Воля та підтримка керівної групи є умовою й джерелом спро-можності певних інститутів нав'язувати суспільству рішення, зразки поведінки і т. ін. і в такий спосіб здійснювати керуван-ня. Виходячи з цього стає зрозумілим, що правлячі стани є кін-цевими суб'єктами влади.
У свою чергу безпосередніми суб'єктами політичної влади є політичні інститути та їх органи, які реалізують процес ке-рування різними сферами суспільного життя, мають засоби вла-ди (координація, примус, контроль, насильство, репресії тощо), обирають цілі й способи їх використання.
Практично всі теорії та концепції політики побудовані на розумінні того, що саме відносини влади між великими суспіль-ними групами, діяльність держави, боротьба за владу в державі, а також за спосіб її функціонування визначають характер по-літичної сфери суспільства. Проте представники різних науко-вих напрямів мають принципові відмінності щодо тлумачення суспільного змісту та суспільних коренів влади, інтерпретації процесу боротьби за владу.
Розрізняють такі основні підходи до тлума-чення природи політичної влади:
1. Телеологічний підхід (з погляду до-сягнення певної мети) характеризує владу як здатність досягти поставлених цілей, пов'язаних з міфами про владу, і намічених результатів (Б. Рассел).
Таке визначення тлумачить владу не тільки як відносини між людьми, а й у контексті взаємодії людини з довкіллям (вла-да над природою).
2. Соціологічний підхід базується на аналізі влади в кон-тексті соціальних умов її виникнення й функціонування з ура-хуванням панівних у суспільстві цінностей, традицій, політич-ної культури і т. ін.
Засновник структурно-функціонального аналізу Т. Парсонс (CШA) у контексті теорії соціальної дії розглядав суспільство як цілісну систему, елементи якої інтегруються саме соціаль-ною дією. Під останньою він розумів поведінку суб'єктів полі-тики (людини, групи, організації тощо) залежно від природних (біологічна природа людини, клімат) і соціальних (соціум) чин-ників.
Згідно з функціональним принципом влада зобов'язує суб'єк-тів виконувати суспільні обов'язки та мобілізує ресурси задля досягнення загальних цілей.
У межах соціальної конфліктології (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) влада розглядалася в контексті відносин підкорення одного класу іншим. Природа такого панування з погляду марксистської концепції зумовлена економічною нерівністю. Але соціальна нерівність доповнюється ще й статевими, етніч-ними, віковими, культурними, регіональними та професійними відмінностями. Отже, логічним є висновок: влада є скрізь, де є нерівність. К. Маркс і Ф. Енгельс першими навели поняття "соціальна влада", а згодом зазначили, що основне місце в сис-темі соціальної влади посідає державна, політична влада.
3. Поведінковий (біхевіористичний) підхід тлумачить владу як особливий тип поведінки, коли одні командують, а інші – підкоряються.
Ця концепція влади пов'язана з іменами Ч. Мерріема, Г.Лассуелла (США) та Дж. Кетліна (Великобританія). Вони виводили відносини влади з природи людини, від-мовляючись від моральних оцінок політики. Основним моти-вом політичної активності особистості вони вважали її бажання підкорити своїй волі інших. Баланс політичних сил має за-безпечуватися системою політичних інститутів.
Однак правових (легальних) форм регулювання поведінки виявилося замало. Увага до несвідомих компонентів у політич-ній свідомості (а отже, і до політичної поведінки) зумовила роз-виток психоаналітичних і неофрейдистських концепцій влади в межах поведінкового підходу. Провідна теза цих концепцій полягає в розумінні влади як способу панування несвідомого над людською психікою.
4. Психологічний підхід ґрунтується на розумінні витоків влади у свідомості та підсвідомості людей. 3. Фрейд (Австрія) вважав потяг до влади трансформацією сексуальної енергії, Г. Юнг (Німеччина) – психічної енергії взагалі. С. Московісі та Б. Едельман причинами психологічного підкорення вва-жають гіпнотизм у взаєминах вождя та юрби, а Ж. Ла-кан – в особливому підсвідомому сприйнятті символів, що вис-ловлюються через мову.
5. Системний підхід характеризується розумінням влади як похідної від політичної системи, а не від індивідуальних відно-син (біхевіористичний та психологічний підходи).
У межах системного підходу виокремлюються такі концепції:*
макрорівень — влада як властивість або атрибут макросоціальних систем (Т. Парсонс, Д. Істон). Вона є способом організації, умовою функціонування та засобом ухвалення рішень і розподілу цінностей;*
мезорівень — влада на рівні конкретних систем – сім'ї, виробничих груп, організацій (М. Крозьє, К.Дойч, Н. Луман. Розглядається в контексті відносин з організаційними структурами суспільства;*
мікрорівень — влада як взаємодія індивідів у межах спе-цифічної соціальної системи (Т. Кларк, M. Роджерс). Отже, роллю індивіда в суспільстві, у мікросистемі визначається його влада, суб'єктом якої він є.
Проте існує й комунікативна версія системного підходу (К.Дойч, Н.Луман). Вона тлумачить владу як засіб соціального спілкування (комунікації), що дає змогу регулювати групові кон-флікти та забезпечувати інтеграцію суспільства.
6. Реляціоністськин підхід (від лат. relatio — донесення) роз-глядає владу як стосунки між особами, що дають змогу одному суб'єкту (індивіду або групі) змінювати поведінку іншого. Тут наголошується на рольових відносинах, асиметрії владних від-носин між суб'єктом і об'єктом влади.
У межах цього підходу виокремлюють такі теорії:*
опору (Д.