обміну ресурсами (П. Блау, Д. Хіксон, Б. Рейвен}, яка за основу владних відносин бере нерівний розподіл ресурсів між володарем і підвладним, тобто вла-да розглядається як функція залежності індивіда від роз-поділу ресурсів;*

розподілу зон впливу (Д. Ронг), яка стверджує, що осо-би в системі владних відносин постійно обмінюються ро-лями володаря влади та її об'єкта.

Аналізуючи суспільні явища, бажано викори-стовувати всі методологічні підходи з урахуванням конкретної специфіки суспільства, що вивчається, його політичної культури та ментальності.

Структура влади

Ступінь і сила політичного та суспільного впливу, форми ді-яльності та структури великою мірою визначаються суспільно-економічними чинниками. Вони впливають на зміст і форми реалізації політики центрами влади (президентом, парламентом, урядом) переважно опосередковано, хоча за певних умов можуть виходити на перший план.

Засоби політичної діяльності (зокрема, примус, оволодіння комунікаціями) пов'язані із суттєвими матеріальними витрата-ми. Зрозуміло, що за таких умов суспільні групи, які можуть фінансувати політику, утримувати організаційну структуру, транспорт, зброю, засоби масової інформації, монополізують або принаймні максимізують свій політичний вплив у суспільстві.

Водночас влада має певну автономію, яка обмежується ще й такими чинниками:*

об'єктивними довготерміновими інтересами панівного стану;*

вимогами суспільної рівноваги, єдності суспільства, економічної та політичної систем і т. ін.;*

масштабом і силою суспільної підтримки, рівнем опору владі, кількістю суспільних витрат, необхідних для форсу-вання ухвалення певних рішень і т. ін.

Отже, завдання безпосередніх суб'єктів влади такі:*

забезпечити панування правлячої еліти через оптимізацію форм управління та підвищення його ефективності;*

гарантувати суспільну рівновагу та інтеграцію як наслі-док погодження інтересів привілейованих суспільних груп з усім загалом громадян;*

прогнозувати та розробити напрями, форми й методи дій.

Коли ці вимоги виконуються, гарантується еволюційний роз-виток суспільства зі стабільним функціонуванням політичної, економічної, соціокультурної та інших сфер суспільства.

Термін "ресурси влади" використовують як у широкому, так і у вузькому розу-мінні.

У широкому розумінні ресурси влади є всім, що суб'єкт (індивід, група) може використати для впливу на інших (Р. Дал, M. Роджерс).

У вузькому розумінні – це засоби, використання яких забез-печує вплив суб'єкта на об'єкт влади.

Ресурси влади можуть застосовуватися для примусу, заохо-чення або переконання. Відповідно до цих способів досягнення політичних цілей можна виокремити й такі антропологічні ре-сурси клади, як страх, інтерес, переконання.

Згідно з характером і сферою впливу розрізняють норма-тивні, примусові та утилітарні ресурси (А. Етціоні).

Нормативні ресурси — засоби впливу на внутрішній світ, ціннісні орієнтації та норми поведінки людини.

Примусові ресурси — заходи адміністративного впливу, що передбачають силові методи "переконання" через так звані си-лові структури (суд, поліцію, армію тощо).

Утилітарні ресурси пов'язані з матеріальними та соціаль-ними благами, повсякденними інтересами людей. За їх допомо-гою влада, особливо державна, може купувати не тільки окремих політиків, а й соціальні групи, верстви населення. Ці ресурси можуть застосовуватися й для покарання (наприклад, зменшен-ням заробітної плати недобросовісним працівникам).

Залежно від життєдіяльності ресурси влади поділяються на економічні, соціальні, культурно-інформаційні, силові та демо-графічні.

Економічні ресурси — матеріальні цінності, гроші, техніка, землі, корисні копалини.

Соціальні ресурси — соціальний статус (ранг), посада, освіта, соціальне забезпечення, медичне обслуговування.

Культурно-інформаційні ресурси — інформація, знання, що отримуються та поширюються через науково-освітні заклади, мас-медіа як з метою об'єктивної комунікації, так і маніпулю-вання суспільною свідомістю.

Силові (спонукальні) ресурси — інститути фізичного при-мусу: армія, поліція, служба безпеки, суд, прокуратура.

Цей вид ресурсів традиційно вважається найефективнішим джерелом влади, оскільки його використання загрожує вищим цінностям людини — життю, свободі, майну.

Демографічні ресурси розглядаються в тому розумінні, що людина стає специфічним ресурсом влади лише тоді, коли є за-собом реалізації чужої волі. Загалом вона, безперечно, є не тіль-ки ресурсом влади, а й її суб'єктом та об'єктом.

Політична влада характеризується такими ознаками:*

легальністю використання сили в межах держави;*

верховенством щодо інших видів влади;*

публічністю (звертанням за допомогою права від імені всього суспільства до всіх громадян);*

моноцентричністю (наявністю єдиного центру ухвалення рішень);*

використанням (окрім спонукальних) також економіч-них, соціальних і культурно-інформаційних ресурсів.