Персоналії і теорії українського соціалізму

ЗМІСТ

Вступ................................................................................................................

1. Суть та еволюція соціал-реформізму ..........................................................

2. Національне відродження теорії українського соціалізму

та його персоналії ..........................................................................................

ВСТУП

Український соціалізм сягає своїми витоками часів запорізького козацтва, визвольних воєн, селянських повстань, революції 1917-1921 рр. Тобто він має свою історію, яка свідчить, що ідеї соціального і національного визволення є історичною передумовою для формування соціалістичних уявлень в Україні.

Упродовж тривалого часу основоположні цінності соціалізму, в тому числі й українського, дискредитувалися.

В умовах державної незалежності України вперше стало можливе об’єктивне і широкомасштабне переусвідомлення сутності цінностей, українського соціалізму, що дуже важливо для самоутвердження як на особистісному, так і національному й загальноцивілізаційному рівнях. Адже Соціалістична партія України відстоювала і відстоює ідеї справжньої демократії, справедливості, виступаючи за збереження і захист соціальних гарантій, за єдність соціальних і національних чинників.

Мета цієї праці – познайомити читача з сутністю українського соціалізму, його історією, теоріями, персоналіями, напрямами розвитку. Адже без знання минулого немає впевненості ні в сучасному, ні в майбутньому.

СУТЬ ТА ЕВОЛЮЦІЯ СОЦІАЛ-РЕФОРМІЗМУ

Про “справедливу” організацію суспільства люди мріяли давно. Вперше поставили питання про соціалізм соціалісти-утопісти: Сен-Сімон, Фур’є, Оуен. Вони вважали, що соціалізм – це нова система організації виробництва, яка забезпечує значно вищу його організацію і продуктивність праці, що створює умови для якісно нового рівня забезпечення потреб. Рівність, за соціалістами, - це право на працю, тобто можливість для всіх без винятку членів суспільства працювати і за працею отримувати доходи, як можливість мати гарантовані блага із суспільних фондів споживання. Соціалісти-утопісти засуджували приватну власність і на цьому ґрунті створили теоретичну систему, що містить у собі майже всі ті ідеї та формули, які стали обов’язковими для пізніших соціалістичних доктрин ХІХ-ХХ століть.

Під впливом змін у розвитку економічної бази суспільства змінювалась теоретична основа соціально-економічної трансформації, визначалися нові її орієнтири. У другій половині ХІХ століття відбулось формування двох основних напрямів теорії побудови соціалістичного суспільства: марксизму та соціал-реформізму.

Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучасниками і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже формування марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав перших глибоких криз.

Економічна теорія Маркса була спрямована на обґрунтування висновку про скороминучість капіталізму, його обов’язкову загибель, зумовлену негативними закономірностями розвитку цього суспільного ладу. Проблеми капіталістичної економіки (кризи, анархія, інфляція, безробіття), на думку марксистів, не можуть бути вирішені в межах капіталізму, оскільки є наслідком ринкової форми організації господарства, породжуються приватною формою власності.

Сучасна економічна теорія Заходу цей висновок зовсім не відкидає. Навпаки, визначаючи справедливість твердження про недоліки ринкової економіки, сучасна економічна наука шукає способи розв’язання її проблем. Саме так виникли теорії соціально-ринкового господарства, неокласична, монетаристська та кейнсіанська доктрини.

Інша річ, що марксизм запропонував власні методи розв’язання проблем капіталістичного суспільства, котрі передбачали, як наполягали революціонери-марксисти, тільки революційне перетворення, тільки соціальну революцію. Однак, поза увагою послідовників марксизму залишилось те, що Маркс у своїх працях розглядає два шляхи переходу до соціалізму як більш справедливого суспільного ладу – революційний та еволюційний.

Хоч у багатьох своїх працях він передбачає революційне знищення капіталізму, у першому варіанті “Капіталу” (“Економічних рукописах1857-1861 рр.”) Маркс аналізує перехід до нового суспільного ладу еволюційним шляхом – через розвиток науки і техніки, що мають досягти рівня, коли вартість, як породження живої праці, відімре і всі суспільні відносини вимушено наберуть іншої форми. Отже, висновки Маркса щодо проблеми трансформування суспільства були неоднозначними, залишали великий простір для вибору форм соціальних перетворень та значну можливість для різноманітного їх трактування.

Багатьма аспектами теоретико-економічної концепції, запропонованої Марксом, науковці користуються й досі, бо ця концепція є логічною, побудованою з допомогою методу, який базувався на принципах діалектичності та історичності, поєднання теорії та практики, зіставлення та порівняння, використання статистики та моделювання.

Марксизм, як економічна теорія і політика радикальної перебудови суспільства, згодом розколовся на дві течії: ревізіонізм і ортодоксальний марксизм, перша з яких еволюціонувала у реформізм, а другу в чистому вигляді було апробовано в кількох країнах світу.

У 90-х роках ХІХ ст. науковий соціалізм у деяких капіталістичних країнах здобув перемогу над домарксовими соціалістичними вченнями, що знайшло відображення у виникненні міжнародного робітничого руху. Виникнення ревізіонізму, батьком якого став Е. Бернштейн (1850-1932), тісно пов’язане зі складними процесами становлення і розвитку монополістичної стадії капіталізму. Хід науково-технічного прогресу за капіталізму, породжуючи різні тенденції, вимагав зростання освітнього і культурного рівня трудящих, диктував необхідність пошуку ефективних форм стимулювання праці. У кінці ХІХ ст. у розвинених країнах Європи з’явилася можливість використання в інтересах пролетаріату громадянських прав і свобод, парламентаризму, преси та ін.

У 1899 р. Бернштейн, ортодоксальний марксист у минулому, опублікував книгу “Проблеми соціалізму і завдання соціал-демократії”, яка була концентрованим виразом усіх поправок до Маркса, перегляду його вчення, тобто ревізіонізму.

"Подальший розвиток і удосконалення марксистського вчення, – писав Бернштейн, – повинно починатися з його критики".** Бернштейн Э. Проблемы социализма и задачи социал-демократии. – М., 1901. – С.46 Все, що буржуазні економісти висунули на той час проти марксизму, зібрано у чітку систему поглядів, ядром якої був реформізм. Перегляд методологічних основ марксового вчення Бернштейн почав з концепції історичного матеріалізму, в якій бачив недооцінку і заперечення активної ролі практичної діяльності людей. При цьому він вважав, що все, чого досягли К.Маркс і Ф.Енгельс, було зроблено не завдяки гегелівській діалектиці, а всупереч їй. Революційному руху Бернштейн протиставив еволюційний розвиток, спрямований на поступовий