У вересні 1896 року у Львові відбувся з'їзд українських робітничих товариств, на якому було вирішено створити окрему українську соціал-демократичну партію. Відозву про створення окремої партії підписали Франко, Павлик, Левицький, Гнаткевич, а також десятки українських робітників. Прямо на з'їзді було створено оргкомітет для організації нової партії, до якого увійшли як молоді, так і старші радикали, а також представники від робітництва краю.

На жаль, історія УСДП була недовгою, від моменту її заснування в партії чітко позначилися протиріччя між молодшими та старшими членами, організація не змогла уладнати конфлікту поколінь. Обидві течії бачили різне завдання в роботі УСДП: якщо старші партійці розраховували через підняття національної свідомості робітників-українців запобігти їхній полонізації, то молоді, навпаки, вбачали у піднятті класової свідомості робітництва засіб для паралельного зростання їхньої національної свідомості та деполонізації. Фактично партія померла ще на початку свого створення. В березні 1897 року її ряди покинули старші радикали на чолі з Франком. Павликом та Левицьким, а невдовзі перестала виходити і партійна преса через брак коштів та передплатників.

РУРП прагнула виробити власну ідеологічну концепцію, яка б поєднувала марксизм із національними та селянськими вимогами. В 1905 РУРП перейменована в Українську радикальну партію (УРН), прийняла низку програмних положень, які стосувалися робітничого питання, однак навіть після цього вона не змогла скласти гідної конкуренції УСДП.

В 1901 році відбувся черговий (восьмий) з'їзд Австрійської соціал-демократичної партії, в ньому взяли участь п'ятеро делегатів від УСДП. На цьому з'їзді соціал-демократія імперії Габсбургів остаточно оформила свої нові ідеологічні позиції, які були беззаперечно прийняті українськими соціал-демократами. Відтепер соціал-демократичний рух в імперії ставав більш поміркованим, в програмних документах партії йшлося про досягнення кінцевої мети партії – побудови соціалізму лише правовими методами без застосування недозволеного законом насильства. У партійній газеті УСДП “Воля” наголошувалося, що партія бореться насамперед за повну свободу особистості - “самодержавність люду”, демократію, перехід землі та фабрик у власність працюючих громадян, спільне користування землею та її спільний обробіток, просвіту народу, рівний доступ до освіти всіх прошарків населення. Ідея захоплення влади чи зміни існуючого ладу шляхом збройного повстання та кровопролиття відкидалася, як неприйнятна. Все зводилося до необхідності приходу до влади мирним, парламентським шляхом і здійснення всіх запланованих соціальних реформ у відповідності з чітко розробленою програмною стратегією.

Відхід української соціал-демократії від радикального марксизму був складовою загального, масштабного процесу оформлення своєрідної поміркованої течії західноєвропейського соціалізму, відомого вченим під назвою австромарксизм.** Пилипчук О., Коропатник М. Історія соціалістичних ідей в Україні. – Чернігів, 204. – С. 29-32.

Складний шлях через революції і національно-визвольні змагання 1917-1921рр. пройшли українські партії соціалістичної орієнтації.

Соціалісти на Східній Україні з об'єктивних історичних причин не змогли створити справді дієвої та монолітної партії, з чисельними структурами в регіонах. А це заважало їм проводити належну агітаційну роботу в масах, не давало адекватного уявлення про процеси, які відбувалися в провінції і тому не дозволяло здійснювати послідовну державну політику в часи перебування при владі. Фактично історія української соціал-демократії в російській Україні чітко продемонструвала незавершеність у структуризації українського суспільства, несформованість українського пролетаріату, ідейну невизначеність інтелігенції, з чим Україна вступила в період революції та боротьби за свою державність. Ці та і інші причини призвели до втрати реального шансу очолити державотворчі процеси в країні і закріпитися при владі.

У не менш складних, ніж у Східній Україні, умовах, опини-лися в період революційних подій прихильники соціалістичних ідей на західноукраїнських землях.

Українська соціал-демократична партія (УСДП) з 1917р. почала робити перші кроки по відродженню партійного життя в краї. Внаслідок революції в Росії, повалення самодержавства і створення в Києві Центральної Ради партія почала виступати за скоріше припинення війни, яка шкодила українському народові й провокувала братовбивство. Вона вимагала, як мінімум, широкої і повної української автономії у складі Австро-Угорщини, а максимум - взагалі виходу українських земель зі складу імперії і злуки західноукраїнських земель в одній республіці із землями Великої України.** Пилипчук О., Коропатник М. Історія соціалістичних ідей в Україні. – Чернігів, 2004. – С.36-37.

Після встановлення в Україні радянської влади багатопартійність була замінена однопартійною системою. Соціалістична ідея та способи її реалізації зводилися до догматизму і репресій інакодумців. Трагічною виявилася доля українських комуністів В.Шахрая, М.Скрипника і колишніх керівників партії боротьбистів, які ввійшли до Компартії України – А.Шумського, М.Хвильового. Їх було звинувачено в буржуазному націоналізмі. Багатьох з них було репресовано за прагнення поєднувати вирішення соціальних проблем з розвитком національної самосвідомості.

У кінці 80-х років ХХст. в складних умовах “перебудови”, гаслами якої були плюралізм гласність, створилися передумови для відродження багатопартійності. Політична енергія мас почала формуватися організаційно. Почалося масове створення політичних клубів, неформальних об’єднань, згодом народних фронтів, рухів, а далі – нових політичних партій. Показово, що в період з 1987р. по 1989р. в Україні утворилося понад 100 нових громадсько-політичних клубів, груп, спілок та громадських об’єднань.

Після здобуття в 1991 році державної незалежності в Україні відбувалися складні і масштабні політичні процеси, які привели до формування багатопартійної системи. Прийняття Конституції України, нового партійного та виборчого законодавства створили передумови для вирішення політичних завдань партійного будівництва. Створені і працюють десятки партій лівого, правого, центристського спрямування.

Важливим кроком у партійному житті України стало прийняття в квітні 2001 року Закону України “Про політичні партії”, який юридично визначив саме поняття