12. Судова експертиза та судовий експерт.

При переході на другий рівень доведення для проведення дослідження матеріальних об’єктів, явищ і процесів є необхідним застосування спеціальних знань і методів дослідження. Саме на цьому рівні, як правило, призначається експертне дослідження (судова експертиза).

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 р. № 4038-XII (далі – Закон про судову експертизу) судова експертиза – це “дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ i процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду”.

Насамперед, у ньому існують норми, спрямовані на забезпечення доказів, тобто на нейтралізацію обставин, що можуть зробити неможливим або ускладнити надання доказів у суд (наприклад, унаслідок їхньої втрати, знищення і т.п. ). При цьому, згідно зі ст. 35 ЦПК особи, які застосовують заходи щодо забезпечення доказів, мають право просити про це суддю навіть до подачі заяви до суду. Одним зі способів забезпечення доказів є призначення експертизи, про що виноситься відповідне визначення (ст. 36 ЦПК). Таким чином, призначення експертизи є можливим ще до прийняття позову до розгляду. Суддя також має право призначити експертизу в порядку підготовки до судового засідання, а суд – під час розгляду справи.

Носієм таких знань є судовий експерт – спеціаліст у певній галузі знань, атестований як експерт відповідної спеціальності.

Слово “експерт” походить від латинського слова “expertus” (досвідчений, обізнаний), і на сьогодні означає компетентну в будь-якій області знань і/чи практичної діяльності особу, яка має певний юридичний статус. Тобто, “експерт” – це видове поняття по відношенню до родового поняття “спеціаліст”.

Європейська доктрина визначає правове положення експерта як помічника судді, англо-американська – як свідка (sui generis). Вітчизняне законодавство визначає юридичний статус експерта як самостійного суб’єкта процесу, який має власний обсяг процесуальних прав та обов’язків, що відрізняють його від інших суб’єктів процесуальної діяльності.

Правовий статус експерта підпорядкований меті процесу й складається з його компетенції, визначеної процесуальними обов’язками, правами й правовими гарантіями належної реалізації ним своїх прав та обов’язків, а також його незалежності. Оскільки експерт не є стороною (учасником) процесу й не має особистої юридичної зацікавленості у вирішенні справи, його участь у процесі обумовлюється не правами, а обов’язком дати об’єктивний висновок з поставленого перед ним питання.

Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.

Як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. У разі необхідності в справі може бути призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо.

Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові.

Коли висновок експерта буде визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам.

Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі.

13. Три частини висновку експертизи.

Висновок експертизи складається з трьох частин – вступу, дослідження та висновків, зміст яких регламентує п. 33 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5 (далі – Інструкція про проведення судових експертиз).

Стосовно об’єктів інтелектуальної власності основним предметом судової і досудової експертизи є дослідження фактичних даних, що належать до властивостей матеріальних і нематеріальних (інформаційних) об’єктів, а також до охороноздатності конкретних об’єктів дослідження. При цьому основними завданнями судової і досудової експертизи в цій сфері є встановлення й оцінка властивостей об’єктів інтелектуальної власності, а саме: з’ясування того чи є даний об’єкт об’єктом інтелектуальної власності (відповідність досліджуваного об’єкта критеріям охороноздатності); визначення розмірів шкоди, нанесеної власнику авторських прав (патенту, свідоцтва на знак для товарів і послуг) у результаті незаконного використання його твору (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, товарного знаку); оцінка вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності як нематеріальних активів підприємства; та ін.

У багатьох випадках для вирішення завдань експертизи об’єктів інтелектуальної власності необхідно застосовувати методи інших видів експертиз. Це дозволяє вирішити ряд завдань щодо встановлення властивостей матеріальних об’єктів, які є результатами творчої праці.

Більшість спорів, для розв’язання яких залучаються фахівці-експерти, пов’язана з порушенням прав власників авторських прав або з визнанням недійсними патентів на винаходи (корисні моделі, промислові зразки) і свідоцтв на знаки для товарів і послуг.

Так, при проведеннi експертного дослiдження в процесi вирішення спорiв, пов’язаних iз правомочнiстю видачi патентiв на винаходи, необхiдно визначити, чи відповідає запатентований об’єкт умовам надання правової охорони, а саме: новизні, винахідницькому рівню, промисловій придатності, а також його відповідність суспільним інтересам, принципам гуманності й моралі.

Висновок.

Таким чином, метою судових