Тобто, в спрощеному вигляді можна сказати, що доказами є фактичні дані, а джерелами доказів – матеріали справи, в яких ці дані містяться (в нашому випадку – висновки судових експертиз).

До доказів, що встановлюються за допомогою судових експертиз, пред’являються особливі вимоги: по-перше, вони мають містити інформацію про конкретні матеріальні об’єкти, явища та процеси; по-друге, ця інформація має стосуватися обставин конкретної справи.

Таким чином, активне й кваліфіковане застосування спеціальних знань у судочинстві значно розширює пізнавальні можливості в процесі збирання, дослідження й оцінки доказів, сприяє підвищенню якості доведення. Для того, щоб судові спори в сфері інтелектуальної власності не розтягувалися на роки й не занурювалися в прірву численних і часто взаємовиключних експертиз, необхідна безпосередня взаємодія суб’єктів доказування – кваліфікованих суддів і фахівців-експертів.

Література

1. “Про судову експертизу”. Закон України від 25 лютого 1994 року №4038 - ХІІ.
2. “Кримінально – процесуальний кодекс України”. Затверджено Закон від 18.12.60 ВВР,1961.
3. “Інструкція про призначення та проведення судових експертиз”. Затверджено наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року №53/5.
4. “Науково методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз”. Затверджено наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року №53/5..
5. Камлик М. І. Судова бухгалтерія. Підручник. – К.: Атіка, 2001. – 376с.