Потенціальні можливості для НБСЄ в зміненій міжнародній системі (Максиміліан Освальд, Грац)

У листопаді 1990 р. Паризькою Хартією для Нової Європи східно-західний антагонізм (протистояння) був замінений загальнолюдськими цінностями ліберальної демократії, верховенства права, ринкової економіки і поваги до прав людини включаючи права національних меншин. Дана Хартія також наголошує на переломній цілі – розвитку НБСЄ від процесу до інституції і від режиму до міжнародної організації, хоча НБСЄ все ще не базується на договірній основі. Відповідно, майбутнє НБСЄ було високо оцінене і в той же час назріла необхідність застосувати модель НБСЄ зазнали фіаско у запобіганні війни у колишній Югославії так і у взятті її під свій контроль. Дехто зазначав, що НБСЄ виконала свою місію, подолавши ідеологічне протистояння в Європі і як руїна в європейській архітектурі безпеки – НБСЄ не здатна буде піти на зустріч новим викликами в Європі після епохи холодної війни. Чи справді майбутнє НБСЄ спочатку переоцінили, а тепер недооцінили( чи зможе НБСЄ відіграти хоча б незначну роль в європейській системі безпеки, чи вона виявиться зайвою? Чи повинна австрійська зовнішня політика все ще звертати так багато уваги розвитку НБСЄ як це вона робила в минулому, чи вона повинна зосередити свої джерела на західноєвропейській економічній, політичній і нарешті військовій інтеграції? Відповіді на ці та на інші близькі до них питання і міркування (част. ІІІ) будуть досліджені по відношенню до ролі НБСЄ у структурі ООН і по відношенню до інституційного розвитку НБСЄ (част. ІІІ).

І. НБСЄ в структурі Організації Об’єднаних Націй

У рішеннях Гельсінського саміту в липні 1992 року держави-учасники Наради з безпеки і співробітництва в Європі проголосили їхнє розуміння того, що НБСЄ є регіональною угодою в контексті глави VIII Статуту ООН і як така, забезпечує важливий зв’язок між європейською і світовою безпекою. В цілому рішення НБСЄ не є зобов’язуючими згідно з міжнародним правом, а особливо Гельсінські рішення 1992 р., котрі не підлягають реєстрації на підставі ст.. 102 Статуту ООН. Відповідно, до ст.. 52 Статуту ООН, регіональні угоди чи агентства зобов’язані вирішувати локальні спори мирними засобами перед тим як передати їх на розгляд до Ради Безпеки (РБ). РБ зобов’язана сприяти (заохочувати) мирному вирішенню регіональних спорів. Більш того, РБ може уповноважити регіональні угоди/агентства до застосування примусових дій або компенсацією (ст.. 53). Статут ООН точно визначає компенсацію регіональних угод/агентств, але не визначає, що собою являє така угода/агентство.

Термін регіон є незрозумілим, бо не існує ні чіткої географічної концепції регіону, ні зазначення в Статуті про географічні критерії для його визначення. Культурні, політичні і аспекти політики безпеки також можуть бути включені. У відповідності з домінуючою теорією, усі держави (географічного) регіону можуть і не бути членами угоди/агентств, котра (котре) може і не бути відкритою для усіх держав (географічного) регіону. Членство держав поза межами регіону.

Завдяки цій причині, вирішальним є членство в угоді/агентстві, а не в географічному регіоні. В кінцевому рахунку, єдиними і лише можливим твердженням є визначення регіону по відношенню до конкретного випадку. Використовуючи принцип ефективності, НБСЄ можна розглядати як регіон в контексті глави VIII, але його розширення з усіма державами-правонаступницями колишню СРСР і тісні стосунки з нечленами, державами Середземноморського регіону, а також з Японією спричинили ??? Втрачаючи дуже різко контури своєї сутності НБСЄ могла легко розвалитися, могли з’явитися розходження у інтересах щодо забезпечення безпеки і як результат субреоналізація, котра поставить у загрозу НБСЄ як регіон. Деякі з авторів вважають, що це припущення вже має місце.

Терміни угоди і агентства взагалі не визначені в Статуті. Теорія говорить, що угоди базуються на договірній основі, а агентства мають крім того ще й органи. Але як одні, так і другі, мають потребу принаймні в механізмі мирного вирішення спорів, щоб бути спроможними виконати свої зобов’язання згідно з ст. 52. Здатність застосовувати примусові заходи не вимагається. Раніше, вважалося так, що угоди/агентства повинні мати договірну основу, але тепер існує твердження, що згідно з змістом глави VIII не є обов’язковим щоб угода мала правосуб’єктність і договірні зобов’язання. Генеральний секретар (Генсек) ООН підтримав на “Порядку денному за мир” нове тлумачення і надав особливого значення положенню глави VIII про “необхідну гнучкість у застосуванні заходів групою держав, котрі мають справу з питанням відповідного регіонального значення”. Він визначає регіональні угоди і агентства в значно ширшому розумінні: “Такі об’єднання або ж схожі до них речі можуть містити договірну основу організацій, регіональних організацій з взаємного захисту і безпеки, організацій із загальним регіональним розвитком або для співробітництва з головних економічних питань чи функцій, і груп, створених для ведення справи зі спеціальних політичних, економічних чи соціальних поточних проблемних питань”. Як приклади таких об’єднань він наводить: Організацію Африканської Єдності, Лігу Арабських Держав, Організацію Ісламської конференції, Асоціацію держав Південно-східної Азії (щодо конфлікту в Камбоджі), Об’єднання друзів Генерального секретаря, Організація американських держав і Європейські співтовариства “з підтримкою держав-учасниць НБСЄ” у вирішенні кризової ситуації в колишній Югославії.

Це визначення є визначальним з огляду на декілька позицій щодо його притаманної суперечності правлячій (керівній) доктрині. По-перше, Генеральний секретар наголошує не тільки на угодах в сфері безпеки, але також на тих, котрі мають справу з економічними чи соціальними питаннями. Коли відкриваємо