Наприкінці 1994 р. Європарламент заявив про надання нашій країні макрофінансової допомоги в розмірі 85 млн. екю для зміцнення економіки ринкової орієнтації.

У червні 1995 р. Україна підписала з Європейським Со-юзом двосторонню тимчасову угоду про торгівлю та питан-ня, що до неї відносяться. Цей документ став першою угодою такого типу, укладеного з новою незалежною державою. Сторони надали одна одній сприятливі умови для здійснення торіївлі Угода відкриває можливість торгувати з усіма країнами Європи без будь-яких обмежень, зокрема текстилем, сільськогосподарською продукцією тощо.

Довгострокова мета України - стати рівноправним чле-ном ЄС, як і інших європейських структур У середньостроковому плані - це створення зони вільної торгівлі з ЄС і набуття асоційованого членства в цьому Союзі. На 1998 рік заплановані переговори про створення такої зони.

У середині 90-х рр. спостерігалася позитивна динаміка у відносинах України і Європейського Союзу. Регулярними стали зустрічі з "трійкою" ЄС Відбулися перші застаний Ради співробітництва Відкрилося постійне представниц-тво України при ЄС у Брюсселі Створено Комітет по зв'яз-ках з ЄС.

У широкій геополітичній орієнтації України в останні роки найбільшим прогресом відзначаються відносини з Організацією Північноатлантичного договору. або, як її скорочено називають, НАТО. Початок її діяльності як противага радянському блоку було покладено підписанням 4 квітня 1949 р. Вашингтонського договору США, Канадою та 10 західноєвропейськими крїнами. У 1952 р. до цього Альянсу приєдналися Греція та Туреччина, в 1955 р. - ФРН та в 1982 р. - Іспанія. НАТО є міжурядовою організацією, основне завдання якої згідно з договором полягає в об’єднанні зусиль для здійснення колективної оборони та підтримання миру і безпеки. Якщо раніше умови “холодної війни” вели до переважання в діяльності НАТО в перші роки її існування питань військово-оборонного характеру, але поступово зростала й вага військово-політичних та політичних аспектів функціювання цієї організації.

Прямі відносини України з НАТО розпочалися з візиту Генерального секретаря цієї організацієї М.Вернера до Києва 22-23 лютого 1992 року. 8 липня 1992 року відбулося відвідання штаб-квартри Альянсу Президентом України Л.Кравчукком. Наша держава почала брати активну участь в діяльності РПАС. У лютому 1994 р. міністр закордрнних справ А.Зленко піджписав Рамковий документ угоди про “Партнерство зарали миру”, а з 25 травня 1994 р., після передачі до НАТО презентаційного документа України про участь у цій угоді, почалося практичне співробітництво з її виконання.

Свідченням особливого ставлення Організації Північного договору до України стало підписання 10 червня 1996 р. Індивідуальної програми щодо її партнерства з НАТО. Успішний розвиток співробітництва дав змогу підняти його на більш високий рівень - 9 липня 1997 р. в Мадриді Президентом Л.Кучмою та лідерами 16 держав НАТО було укладено “Хартію про особливе партнерство між Україною та Організацією півнвчноатлантичного договору”.

Посиленна увага до нашої країни пов’язана з тим, що “незалежна, демократична та стабільна Україна є одним з ключових факторів забезпечення стабільності в центрально-Східній Європі та на континенті в цілому”. Для розвитку організаційних форм взаємного співробітництва при штаб квартирі НАТО в Брюсселі було засновано військову місію зв’язку України, з жовтня 1997 р. почала працювати Комісія Україна-НАТО. В Україні було створено Державну міжвідомчу Комісію зі співробітництва з НАТО під головуванням секретаря Ради національної безпеки та оборони В.Горбуліна. А ще напередодні Мадридського саміту, 7 травня 1997 р. в києві Генеральним секрктарем НАТО Х.Соланою та міністром закордонних справ Г.Удовенко було відкрито перштй у Східній Європі Центр інформації та документації Альянсу.

Тобто можна з певненістю зазначити, що за недовгий період після встановлення офіційних вілносин з НАТО Україна активно співпрацює з цією міжнародною організацією. Регулярними стали спільні військові маневри, передбаченні угодами про ” Партнерство заради миру”, як на території України , так і в країнах НАТО та інших державах, що приєдналися до цих угод. Успішно пройшли такі спільні навчання, як “Щит миру” на Яворівському полігоні у Львівській області (травень 1995 та 1996 рр.), “Осінні союзники-95” на головній базі морської піхоти США в штаті Південна Кароліна (вересень 1995 р.), “Шейнекс” (конференція-навчання з участю української делегації в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі в квітні 1997 р., присвячена моделям урегулювання регіональних кризових ситуацій) тощо. Особливого політичного значення набуло проведення навчань “Морський бриз” в акваторії Чорного моря та на полігоні “Широкий лан” у Миколаївський області, незважаючи на досить відчутну протидію з боку лівих сил у Верховній Раді та частини населення Криму.

Пріоритетними регіональними напрямами зовніш-ньої політики України є діяльність у рамках Органі-зації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Раді Північноатлантичного співробітництва (РПАС) та Північноатлантичної асамблеї (ПА).

На Будапештській зустрічі, яка відбулася в 1994 р., про-понувалося більш детально проробити всю систему безпеки в Європі. Україна висунула на нараді ідею: прийняти рішен-ня про створення спеціальної групи з представників ООН, НАТО, ЄС, ЗЄС та ОБСЄ, яка почала б роботу над угодою між цими структурами щодо розподілу обов'язків між ними і визначення сфер впливу.

У ході дискусій і консультацій стало очевидно: не всі організації (передусім НАТО) готові до детального розгля-ду всіх аспектів такої взаємодії.

Україна виступає за подальше зміцнення інститутів ОБСЄ, удосконалення діяльності та підвищення ефектив-ності її механізмів, особливо у сфері превентивної дипло-матії.

Кілька років шляхом співробіцнитва з ВООЗ здійснювалась змістовна програма допомоги у подоланні наслідків