а допомагати оформленню нових партій, рухів і подібних орга-нізацій. Звісно, вони стануть конфліктною силою дотично до груп, які репрезентують інші інтереси, але водночас — і посе-редницькими структурами, що об'єднають індивідів у співтова-риства. Неорганізовані індивіди потенційно є небезпечнішим дже-релом підтримки екстремістських сил лівої чи правої орієнтації, ніж ті, що належать до організованих для конфлікту груп.

Завершальний етап управління конфліктом — редукція, тобто послідовне ослаблення конфлікту завдяки переведенню його на інший рівень. Як базовий інструмент для реалізації даної процедури використовується шкала, що охоплює мож-ливі рівні напруженості конфліктів. Застосовуються такі варі-анти: «друг — союзник — партнер — співробітник — супер-ник — противник» і т. д. Французький дослідник Ж. Фове ви-різняє такі рівні, як «відносини співробітництва — відносини протидії — відносини суперечностей — непримиренні відноси-ни». Американський політолог М. Амстутц, розглядаючи дина-міку конфлікту як рух від незначних несумісностей до знач-них, включає в простір конфлікту такі етапи: напруженість — незгода — суперництво — суперечка — ворожнеча — агре-сивність — війна. Це потрібно для того, аби зрозуміти, наскільки реальним є завдання редукції конфлікту, а також для того, щоб зацікавлений соціальний суб'єкт зміг розмістити на певній шкалі наявний у його полі зору спектр особистостей чи організацій і визначити перспективу конфліктних взаємовідносин із ними.

Заслуговує на увагу також проблема вибору оптимальної процедури для вирішення конфлікту. Існують і спеціальні конфліктологічні процедури: парламентські дебати, узгоджувальні комісії, громадський та арбітражний суди, адміністративний процес, кримінальне судочинство, конституційний суд.

ЛІТЕРАТУРА

Аг. А. Введение в теорию конфликтов. Политология вчера й сегодня. — Вьш. 3. — М., 1991.

Анискевич А.С. Политический конфликт. — Владивосток, 1994.

Бекешкіна І.Е. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні. — К, 1994.

Дейнекин Н.М., Марченко А.Н. Профилактика конфликтов на национальной основе. — М., 1991.

Деркач А., Веретенников С., Ермолаев А. Бесконечно длящееся настоящее. Украйна: четыре года пути. — К., 1995.

Джаконини В. Дарендорф: теория конфликта. Политология вчера й сегодня. — Вьш. 2. — М., 1990.

Дмитриев А.В., Кудрявцев В.Н., Кудрявцев С.В. Введение в общую теорию конфликтов. — М., 1993.

Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. — М., 1995.

Иванов Я.Н., Смоленский В.Г. Конфликты й конфликтология. — М, 1995.

Конфликты Б обществе // Общественньїе науки. — 1995. — № 1.

Кульчар К. Политический конфликт // Политология вчера й сегодня. — Вмп. 3. — М., 1991.

Мацієвський Д. Деякі проблеми теорії конфліктів та насильст-ва // Генеза. — 1995. — № 3.

Небоженко В.С. Соціальна напруженість і конфлікти в укра-їнському суспільстві. — К., 1994.

Пазенок В.С. Соціальний конфлікт і соціальна злагода // Полі-тика і час. — 1991. — № 17—18.

Социальные конфликты. Экспертиза, прогнозирование, техно-логия разрешения. — Вып. 1—4. — М., 1991—1993.