Реферат на тему:

„Основні напрямки політичної думки Візантії”

План

1. Вступ

2. Місце феодалізму у світовій історії та його періодизація.

3. Виникнення і розвиток феодальних відносин у країнах Західної Європи.

4. Виникнення і формування феодальних відносин у Візантійській імперії.

5. Середньовічне місто, його виникнення та економічна роль.

Вступ

Другим наступником Римської імперії стала Візантія, розвиток якої дедалі більше відрізнявся від західних провінцій колишньої Римської імперії. Ці відмінності, по-перше, визначились уже самим географічним розміщенням. Візантія була як східною, азіатською, так і європейською державою. Єгипет, Сирія, Палестина, Мала Азія, частина Вірменії, що входили до імперії, наклали неповторний азіатський відбиток на соціально-економічний, духовний і полі-тичний розвиток Візантії. У той же час грецька, італійська частина Візантії були джерелами античної цивілізації. Найбільшу, як на ті часи, імперію (у V ст. її площа перевищувала 750 000 км кв.) тодішній цивілізований світ розглядав як законну і єдину спад-коємницю Римської імперії, тим паче, що імператор Константан сам у 330 р. проголосив столицею Римської імперії, яка ще тоді існувала, мегарське селище Візантія. Столиця була перейменована в «місто Константина» — Константинополь, і довгий час її називали «Новим Римом». З поділом Римської імперії на Західну і Східну (395 р.) останню стали офіційно називати Ромейською імперією. Завдяки своєму географічному розміщенню Візантія почала контролювати не лише торгівлю у всьому східному басейні Середземного моря, а й традиційні, безпечні торгові транзитні шляхи зі Сходу — Індії, Китаю на Захід і навпаки.

Друга відмінність полягала в тому, що Візантія не стала об'єк-том варварської експансії, на ЇЇ території не було варварської дер-жавності. Окрім того, під владою Візантії залишилися найбільш розвинуті і культурні провінції тодішньої Римської імперії.

Третя відмінність: Візантія була єдиною в Європі державою, яка мала вищий статус імперії (до IX ст.), і лише з коронуванням Карла Великого отримала конкурента. Пізніше таким конкурентом стала також Священна Римська імперія. Особливими були й со-ціально-економічні відмінності розвитку Візантії. їх суть полягала насамперед у тому, що у Візантії процес занепаду рабовласництва відбувався значно повільніше, ніж на Заході. Тут були значно рентовніші форми рабовласництва, коли рабів «садовили на землю», тобто давали ділянку землі. У VI ст., за Юстініана, рабовласництво пережило певний ренесанс, що сповільнилоформування феодальних відносин. Коли ж у VII —IX ст., із розк-ладом рабовласництва у Візантії почала розвиватися община земле-власників, поряд із нею, зрештою, як і на Заході, почали розви-ватися приватновласницькі господарства, але все це супроводжува-лось розширенням державного володіння землі, в масштабах, неба-чених на Заході.

У той же час це не був феномен, характерний для східних дес-потій, оскільки у Візантії імператор не був власником усіх земель імперії. Тут, на відміну від Заходу, вказані форми власності не дали розвинутися великим земельним феодальним маєткам. Однак саме у Візантії надовго збереглася повна, безперечна приватна власність на землю. На відміну від Заходу тут інакше розвивалися міста. Якщо на Заході у спадщину від Риму залишилося небагато міст, які поволі розвивалися довгі століття, щоб лише після X ст. прискорити темпи зростання, то Візантія успадкувала велику кіль-кість міст, фактично понад тисячу, де проживало понад чверть населення імперії. Тільки у VII ст. розпочався їхній занепад, далі розвивалися лише військово-адміністративні центри. З XI ст. знову пожвавлювалося міське життя, яке, однак, не знало тих вольностей, які були притаманні вже західноєвропейським містам. У Візантії між містом і державною владою не сформувався союз, тому що тут не було таких могутніх феодалів, як на Заході, державна влада була більше абсолютною, що не давало змоги містам вільно розвиватись, тому у Візантії вони не стали рушієм суспільно-полі-тичного прогресу.

Найсуттєвіші відмінності Візантії від Заходу були в організації державної влади. Саме в цьому найстійкішими виявилися традиції * пізньої Римської імперії з її централізацією, культом імператорської влади, римським правом, системою податків, принципами управ-ління. Саме це та розвиток політичної та правової думки і буде предметом нашої дальшої розповіді. Тому спочатку мусимо розді-лити тисячолітню історію державності ромеїв на певні епохи, вка-зати на їхні відмінності.

Політичну, соціально-економічну історію Візантії ділять на три великих доби: час переходу від Античності до Середньовіччя (IV— пер. пол. VII ст.); феодальний період Візантії (др. пол. VII — XII ст.); епоха занепаду Візантії (XIII ст. — перша половина XV ст.).

1. Місце феодалізму у світовій історії та його періодизація.

В попередній лекції ми переконались, що господарство, засноване на жорстокій експлуатації рабів, зазнало економічного краху.

В середині першого тисячоліття н. е. сталися кардинальні зміни в господарстві країн світу, суть яких полягала в появі нових економічних відносин, які в науковій літературі дістали назву феодальні, а суспільство – феодальне або аграрне (від слова феод – спадкове землеволодіння) в Західній Європі у середні віки.

Становлення цих економічних відносин відбулося в різних країнах в різний час. Найраніше феодалізм виник в Індії (ІІ ст.), в Італії в ІІІ ст., Англії і Франції в V ст., в арабів, японців і східних слов’ян в VI ст., в Німеччині – в УІІ ст.

Історики багато сперечались з приводу походження західноєвропейського феодалізму. Так звані романісти (Дюбо, Фюстель де Куланж) виводили феодалізм із римських начал, германісти (Ш. Монтеск’є, Г. Мауер, Г. Вайц, П. Рот, Дж. Кембл) – із відносин, які існували у варварів. Однак, уже в ХІХ ст. К. Ф. Савіні, Ф. Гізо, М. М. Ковалевський, О. П. Виноградов