Феодальне суспільство характеризується наступними ознаками:

1. панування приватної власності, основою якої була земля у формі феода;

2. монополія феодала на землю;

3. протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським володінням;

4. особиста, поземельна, судово-адміністративна, військово-політична залежність селянина від землевласника.

5. натуральний характер господарства;

6. другорядна роль обміну;

7. переважання ручної праці;

8. примітивність знарядь праці спричинили примітивність форм господарювання;

9. рентна форма експлуатації феодально залежного селянства (відробіткова, натуральна, грошова рента);

10. наявність васально-сеньйоріальної системи;

11. основні форми господарської діяльності – феодальна вотчина (французька сеньйорія, англійський манор), ремісничий цех, торгова гільдія;

12. позаекономічний примус;

13. умовний характер земельної власності

14. місце людини в суспільстві визначалося не особистими якостями чи заслугами, а походженням: син сеньйора ставав сеньйором, син селянина – селянином, син ремісника – ремісником.

Феодалізм у західноєвропейських країнах пройшов три етапи:

1.) V – X ст. – раннє середньовіччя, в якому сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези);

2.) XI – XV ст. – період зрілості феодального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла і товарного виробництва;

3.) XVI – перша половина XVIII ст. – пізнє середньовіччя, в якому зароджується ринкове господарство, використовувалися енергія вітру і рік, вугілля і деревина, з’являються ознаки індустріальної цивілізації.

2. Виникнення і розвиток феодальних відносин у країнах Західної Європи.

Становлення феодальних відносин в країнах Західної Європи мало свої особливості. До прикладу в Італії, Франції, Іспанії, Візантійській імперії період становлення цих економічних відносин називають романським (сформувалися на основі соціально-економічної спадщини Римської імперії та господарських досягнень германських племен); в Англії, Німеччині, скандинавських і слов’янських країнах перехід до феодальних відносин відбувся на основі розкладу родоплемінних і общинних відносин.

Причини феодалізації були характерні для всіх західноєвропейських держав:–

в генезі феодалізму велику роль відіграв уклад, успадкований від Римської імперії (колонат, патронат, землеробське рабство, велика земельна власність);–

чималу роль відіграли зародки феодалізму, які розвинулись у германців (рабство, напівсвобода, патронатні відносини, дружинний лад, наявність родової служилої знаті);–

зародки феодалізму у германців розвинулись у справжній феодалізм “благодаря воздействию производительных сил, найденных у завоеванных странах”;–

варварські завоювання привели до подальшої натуралізації і аграризації економіки;–

католицька церква і світські землевласники широко практикували систему прекаріїв (селянин, щоб захистити себе вступав під патронат феодала);–

ранньофеодальна держава в особі королів широко практикувала роздачу земель спочатку на умові бенефіція (земельне пожалування при умові несення військової служби, яке не передавалось у спадок), а потім лена (який передавався у спадок);–

закріпаченню общинників сприяли феодальні міжусобиці, набіги арабів, угорців, аварів, норманців.

Класичним зразком феодального суспільства вважається французька модель, хоч в кожній країні процеси феодалізації мали свої особливості. Становлення середньовічного господарства яскраво простежується на прикладі королівства франків (V – IX ст.), яке було створене германськими племенами франків на території колишньої римської провінції – Північної Галлії (сучасна Франція), а з VIII ст. опанувало більшу частину Західної Європи.

У V – VШ ст. у Франкському королівстві відбувається перетворення родової землеробської общини на сусідську-марку, в якій переважало індивідуальне сімейне господарство --основна виробнича ланка франкської общини. Права відчуження (вільного розпорядження) землі франки не знали. Вся земля знаходилася у колективній власності громади. У спадок (синам, братам, померлого франка)передавалися наділи орної землі, сади, виноградники, ділянки лісу, луки та пасовища. Поступово спадкові наділи збільшувалися і перетворювалися на алод – приватну сімейну власність, яка вільно відчужувалася – продавалася, обмінювалася, заповідалася і дарувалася без дозволу громади.

У VШ – ІХ ст. аграрні відносини пройшли складну еволюцію, пов’язану з посиленням ролі держави в економічному житті. Король Карл Мортелл (714-751) провів військово-аграрну реформу, якою надав воїнам-рицарям пожиттєві земельні наділи – бенефіції – за умови виконання ними військової служби. Так склалось бенефіціальне –умовно-службове землеволодіння, яке ґрунтувалося на сеньойоріально-васальних відносинах. В ІХ ст. васальна служба стала спадковою. Бенефіцій перетворився на лен – основну найпоширенішу форму землеволодіння доби середньовіччя. Феодальне господарство утверджувалось і розвивалося в межах маєтку – сеньйорії (кілька сотень гектарів). Земля поділялася на домен, де господарював сам землевласник та селянські наділи. Із зростанням великого землеволодіння формувалося феодально залежне селянство: серви (нащадки колишніх рабів, колонів), вільні франкські солдати, дрібні галло-римські землевласники.

Були поширеними прекарні угоди, згідно з якими земля вільного дрібного власника відчужувалась на користь сеньйора чи церкви, а потім поверталася селянинові в пожиттєве користування як земля, видана на прохання. Угоди передбачали обов’язки сеньйорів щодо селян.

Отже, в V – ІХ ст. у Франкській державі сформувалася класична форма феодального службового землеволодіння та сеньйоріально-селянських відносин. Дрібне господарство франків витіснило феодальний маєток сеньйора – замкнуте натуральне господарство, власник якого мав усю повноту влади на своїй території.

Своєї зрілості феодальні відносини досягли в країнах Західної Європи в ХІ – ХV ст.. Панувала феодальна земельна власність трьох типів: – королівська, світська, церковна.

З ХШ ст. у Франції, а потім і в інших країнах починається криза панщинної системи. Феодали здійснили масовий перевід закріпачених селян із панщини на натуральний, а згодом – на грошовий оброк (“комутація ренти”).

У ХІV – ХV ст. феодальні господарства втягуються у товарно-грошові відносини. З’являються нові економічно-правові форми взаємовідносин між феодалами і селянами – оренда, найм, орієнтовані на ринок.

3. Виникнення і формування феодальних відносин у

Візантійській імперії.

В 395 році н. е. Римська імперія розпалася на 2 частини – східну