Інформаційна політика чи каральні акції: що вибере Україна?

I. Загальна ситуація в сфері. “Боротьба з піратством” по-українськи та її результати.

II. Історичний аспект і витоки ситуації. Невідповідності та протиріччя.

III. Найлогічніший шлях виходу з “інформатизаційної кризи”.

IV. Міжнародний досвід.

V. Стратегія рішення.

VI. Додатки.

I. Загальна ситуація в сфері.

“Боротьба з піратством” по-українськи та її результати.

Нині (2002 рік, активний розвиток постіндустріального суспільства в розвинених країнах) вже неможливо ігнорувати державну політику в галузі високих технологій — точніше кажучи, повну відсутність будь-якої логічної політики в цьому сегменті. Адже за станом на сьогоднішній день більша частина обігу документів ведеться в електронному вигляді на території всієї країни; практично повністю автоматизовані (хоча й на різних рівнях) банківські транзакції; основи комп’ютерної техніки вивчаються в усіх навчальних закладах, а медична, наукова і освітня галузі стоять перед вибором платформи, на якій в наступні роки будуватиметься вся їхня інформаційна інфраструктура.

Проблема полягає в тому, що за кілька останніх років, після тривалих "розкачувань" і спроб зрозуміти "з чим взагалі ми маємо справу"11 Т.з. «Агентство по інформатизації при Президенті України, нагадаємо, було сформоване ще 1995 року, і після щезнення послідовно замінювалося кількома бюрократичними структурами схожої якості., — державні служби України пішли на поводу кількох закордонних мегакорпорацій, які (що природно!) відстоюють виключно власні бізнес-інтереси. Сталося це з різних причин, серед яких головними можна вважати непоінформованість, а також явну заангажованість ряду консультантів, радників та експертів.

В результаті за два останні роки під прапором "боротьби з контрафактною продукцією” була не тільки знищена вітчизняна галузь виробництва лазерних носіїв (із 8 заводів сьогодні працюють тільки 2, та й ті – на 7 відсотків од проектної потужності) – але й закладено базу під механізм планомірного знищення бізнес-підприємств і закладів науки, особливо тих, що спеціалізуються в галузі високих технологій. Підприємства закриваються податковими службами разом із юридичними представниками закордонних корпорацій і навіть представниками посольств (хоча такий "дует" ніяк не регламентований законодавством!) — за використання неліцензійного програмного забезпечення. А їхні комп’ютери – конфісковуються22 Також у протиріччя до логіки і норм українського законодавства, через те що а) визначити правомірність використання комп’ютерних програм будь-який фахівець зданий безпосередньо на місці випадку; б) комп’ютери у будь-якому випадку придбані легально і за них сплачено податки (іншого шляху просто немає); в) грубо порушується комерційна та наукова таємниця: адже разом з комп’ютерами реквізуються також і електронні документи, і власні розробки фірм та закладів. Таким чином задля виконання одного закону – грубо порушується низка інших, але цей факт, здається, нікого не цікавить... . Згідно даних першого заступника начальника Департаменту держслужби боротьби з економічною злочинністю генерал-майора Скалозуба "Якщо в 1999 році було порушено 7 справ (за статтею про порушення авторських прав — авт.), а в 2000 році — 17, то торік їх було вже 113, а цього року тільки за 4 місяці — 140 справ"33 Газета “Сегодня” від 17 травня, 9 шпальта, “Україна піратські диски не виробляє”. Із розміщених у додатку до цієї записки заміток, можна зробити декотрі висновки про те, як “контроль за використанням ліцензійного ПЗ” відбувається в Україні. Без зустрічного судового позову правоохоронці техніку не повертають, що наводить на роздуми про відкриття принципово нового методу інформатизації держави….

Минулого року такі заходи пояснювалися можливістю застосування з боку США санкцій в галузі експорту Україною металів – проте такі санкції були застосовні до України незалежно від знищення заводів лазерних дисків, і не дивлячись на те, що на момент введення санкцій за оцінками тих самих закордонних агентств контрафактну продукцію в промислових масштабах в Україні виробляти було вже вкрай важко. Це свідчить про те, що санкції по металу ніякого відношення до проблеми збереження авторських прав не мають, і були б застосовані у будь-якому випадку через зростання об’єктивної конкуренції в цій сфері на світовому ринку. А закриття заводів з виробництва CD було пов’язане не так з проблемою піратства, як з бажанням західних музичних, відео- і комп’ютерних гігантів бачити Україну виключно в якості ринку, а не в якості самостійного замовника і виробника продукції. Тобто ринку, на котрому можна без обмежень вести будь-яку політику.

Виключний цинізм полягає в тому, що за оцінками навіть вітчизняних фахівців44 За даними повідомлень інформацій УНІАН про спеціальні перевірки МВС в 1990 – 1991 році відсоток вкраденого програмного забезпечення (ПЗ), що використовується в органах державної влади і міністерствах України (включаючи і самі контролюючі органи!) складає 92-98 відсотків55 Дивіться також урядове рішення з цього приводу в Додатках. Характерний аспект – створення нових силових (!) підрозділів і “реєстрів виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення”. Можна не сумніватися, що ведення тих “реєстрів” буде доручено “своїм” комерційним реєстраторам і буде далеко не безкоштовним. Радше за все включення до “реєстру” буде поставлено у залежність від дорогої і страшенно забюрократизованої державної сертифікації, яку витримають лише великі фірми, і то по-більшості філії великих міжнародних корпорацій або дистриб’ютори закордонних рішень. В цьому випадку програмування як сферу, де прикладає сили середній та милий бізнес, буде винищено доконечно., тоді як у комерційному і приватному секторах він значно нижчий. Окрім того сотні вітчизняних професіональних програмістів залучаються на службу західними корпораціями за спеціальними пільговими режимами (яскравий приклад — полегшений режим в’їзду фахівців, відкритий Німеччиною) –