Абсентеїзм

Завершуючи розмову про вибори, доцільно звернути увагу на те, що останнім часом все більшого поширення набуває абсентеїзм, тобто неявка частини виборців на виборчі дільниці для голосування, іншими словами, їх відмова від реалізації свого активного виборчого права. Абсентеїзм має негативні наслідки. Адже для визнання виборів такими, що відбулися, і для того, щоб за їх результатами можна було визначити переможців, необхідна участь певної кількості зареєстрованих виборців. Неявка виборців не дозволяє сформувати виборні органи чи заповнити виборні посади. За таких умов виникає потреба у проведенні нових виборів, а отже, й у додаткових фінансових затратах. Досить часто й повторні вибори не дають бажаних результатів, внаслідок чого виборні вакансії не заповнюються, що, до речі, стосується і депутатського складу Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування.

У зв'язку з цим у деяких державах участь громадян у
виборах вже розглядається не як їх право, а як їх обов'язок. Такий підхід аргументується й тим, що у давнину участь у народних зборах була почесним обов'язком громадян, ігнорування якого каралось якщо не за законом, то за звичаєм. За сучасних умов участь у виборах слід розглядати як громадську функцію, що здійснюється не стільки в інтересах громадянина, скільки відповідно до потреб забезпечення формування і функціонування найважливіших
державних структур. Тому держава має право вимагати від
своїх громадян здійснення цієї функції під загрозою застосування певних санкцій, що повинно діставати юридичний вияв в обов'язку (а не у праві) громадян брати участь у виборах.

Законодавством ряду держав за неучасть у виборах
передбачені певні санкції. В Аргентині особа, яка не брала
участі у виборах, втрачає право перебувати на державній
службі протягом трьох років, а у Греції та Туреччині таку
особу засуджують до позбавлення волі. У Бельгії, залежно
від кількості проігнорованих виборів, передбачені різні за
розмірами штрафи. В Італії участь громадян у виборах
визнається їх обов'язком, за невиконання якого протягом
п'яти років прізвища порушників вносяться до спеціальних списків, які виставляються на загальний огляд.

Деякі держави виходять із ситуації, зумовленої абсентеїзмом, шляхом визнання виборів такими, що відбулися, навіть якщо в них взяло участь менше половини зареєстрованих виборців.

Якщо в Україні абсентеїзм буде поширюватись і надалі,
то неминуче постане питання про запровадження одного з
вироблених світовою практикою засобів боротьби з ним.

Поняття референдуму

Референдум — це голосування усього населення держави (загальнодержавний референдум) або певної його
частини (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань державного і суспільного життя. Референдум і вибори мають спільний метод здійснення — голосування, але різняться предметом. Вибори проводяться для визначення особи, яка з точки зору більшості виборців найбільш достойна займати виборну посаду. Завданням референдуму є вирішення важливих питань, не пов'язаних з наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це
може бути затвердження, зміна чи скасування законів,
розв'язання в межах держави проблем територіального
устрою тощо.

У науковій літературі та законотворчій практиці нарівні з терміном "референдум" інколи вживається термін
"плебісцит". У багатьох випадках їх зміст рівнозначний.
Однак між ними є й відмінність. Референдум регламентується нормами конституційного права певної держави,
його предметом може бути досить широке коло питань. А
підстави і порядок проведення плебісциту, в основному,
регулюються міжнародно-правовими актами, його предметом у більшості випадків є вирішення територіальних
спорів між державами.

Види референдуму Залежно від тих чи інших ознак, розрізняють імперативний і консультативний, конституційний і законодавчий, обов'язковий і факультативний референдуми.

Імперативний і консультативний референдуми різняться юридичною силою їх результатів. Акт, прийнятий імперативним референдумом, набуває найвищої юридичної сили і не потребує затвердження іншими суб'єктами. А метою консультативного референдуму є виявлення точки зору населення щодо якогось питання, яка не має обов'язкової юридичної сили для державних органів. Цей вид референдуму ще називають всенародним опитуванням.

Конституційний референдум вирішує питання, пов'язані з прийняттям конституції тієї або іншої країни чи внесенням до неї поправок. Шляхом законодавчого референдуму приймаються закони, спрямовані на регулювання важливих проблем суспільного і державного життя. Обов'язковий референдум проводиться у нашій країні з питань, які згідно з Конституцією можуть бути вирішені
лише за його допомогою — щодо зміни територіальних
меж України (повинен призначатися Верховною Радою),
ддя затвердження змін до розділів І, III, ХПІ Основного
Закону нашої держави (призначається Президентом).

Всеукраїнський референдум може проголошуватися
Президентом України за ініціативою народу. Цим покладено обов'язок на Президента призначати референдум для
вирішення конкретного питання, якщо цього вимагають
не менш як 3 млн громадян України, які мають право голосу. Для набуття обов'язкової сили цієї вимоги для Президента необхідно, щоб підписи громадян на підтримку референдуму були зібрані не менш як у двох третинах областей України і не менш як по 100 тис. підписів у кожній із них.

Як й у багатьох інших державах, в Україні для прийняття законопроектів, що стосуються податків, бюджету та амністії, проведення референдуму не допускається.

Конкретні питання, пов'язані з організацією та проведенням виборів і референдуму, регламентуються Законом від 3 липня 1991 р. "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", Законом від 5 липня 1991 р. "Про вибори
Президента України" та іншими нормативно-правовими
актами.

Список літератури.