Слід також вказати на існування так званих рульових комітетів. Фактично вони виконують роль колегіальних керівних органів фракцій. До кожного з рульових комітетів входять лідер партії в палаті, голова ко-кусу (конференції), а також організатори, що займаються питаннями партійної дисципліни в палаті. Звичайно до їхнього складу входять і чле-ни ряду важливих постійних комітетів палати, які репрезентують там свою партію. В рамках фракцій створюються інші внутрішні комітети, які займаються організаційною роботою.

У цілому ж роль парламентських фракцій у здійсненні державно-влад-них функцій у США, як і в інших президентських республіках, відмінна від значення їх у країнах з парламентарними формами правління. Фракції тут не мають змоги брати участь у здійсненні контролю за діяльністю кабінету, що зумовлено прийнятим принципом жорсткого поділу влад. Але за умов «сильного» законодавчого органу питання партійної організації в його рам-ках завжди мають суттєве значення. Самі ж фракції наповнюють діяльність парламентів відповідним партійно-політичним змістом.

Свої особливості має партійна організація парламенту Великобри-танії. Законодавство і політична практика цієї країни не знають такого терміна, як «парламентська фракція». Тут офіційно визнаний поділ скла-ду нижньої палати на «уряд її величності королеви (короля)» та «опо-зицію її величності». Такий статус опозиції визнається в законодавчому порядку: офіційною опозицією є друга за кількістю місць у палаті громад партія, тобто партнер правлячої партії по двопартійній комбінації. Всі інші представлені в парламенті політичні партії не мають формального статусу офіційної опозиції і не наділені відповідними правами. Характер-но, що законом встановлене державне грошове утримання керівників офіційної опозиції в обох палатах парламенту.

У Великобританії, як і в США, питання парламентської організації політичних партій здебільшого не регламентуються правовими нормами, а віднесені до дії статутів (внутрішніх правил) самих партій. Тут також об'єднання членів парламенту за партійною належністю слабко пов'язані і майже не залежать від органів партії поза стінами парламенту. Більше то-го, парламентські об'єднання членів головних партій є окремими структу-рами, які нарівні з іншими входять до системи керівних партійних органів. Вони навіть посідають одне з центральних місць у системі цих органів.

Головною дійовою особою парламентської організації кожної з двох ос-новних політичних партій Великобританії — консервативної і лейборист-ської — є її лідер. Він водночас вважається лідером партії в цілому. Порядок обрання лідера у консерваторів і лейбористів дещо різниться. Якщо у пер-ших його обирають тільки члени палати громад від цієї партії, то у других така процедура проводиться в рамках спеціальної колегії, до складу якої нарівні з парламентаріями входять представники профспілок та місцевих партійних організацій. При цьому слід враховувати, що у випадку завоюван-ня партією більшості місць у палаті громад обраний таким чином лідер її стає прем'єр-міністром. Поєднання в руках однієї особи керівних посад у партії та в уряді зумовлює її найвпливовішу роль у здійсненні політичної влади.

У переважній більшості інших країн з парламентарними формами правління лідерів (голів) партій визначають на з'їздах або конференціях, і їхня роль тут дещо інша. Навіть якщо лідер буде обраний у парламент, а це за існуючим виборчим правом практично йому гарантовано, він не очолює автоматично парламентську фракцію своєї партії. На це місце мо-же бути обраний інший авторитетний парламентарій — член партії. Що ж до заміщення в таких випадках посади прем'єр-міністра, то на цю посаду претендує або обраний на з'їзді партії її лідер, або там же висунутий один з партійних керівників.

У Великобританії, крім лідерів, у складі парламентського представ-ництва головних політичних партій утворюються спеціальні керівні комітети. У період перебування партій в опозиції такі комітети мають на-зву тіньових кабінетів. Порядок формування останніх у консерваторів і лейбористів різниться. Лідер консервативної партії практично сам визна-чає, хто з парламентаріїв буде входити до його складу. При цьому він зви-чайно рахується з внутрішньопартійною розстановкою сил і передусім на її найвищому рівні. Тіньовий кабінет лейбористської партії обирає її парла-ментська організація. За кожним з членів тіньових кабінетів визначається певний напрям політичної діяльності, який відповідає сфері компетенції того чи іншого міністерства. У парламентських дебатах члени тіньового кабінету сприймаються як своєрідні візаві відповідних міністрів.

Розгляд партійної організації парламентів був би неповним без харак-теристики фракційної дисципліни у представницьких органах. Зокрема, в парламентах розвинутих країн у структурі фракцій виділяються партійні ор-ганізатори — секретарі або інші особи, які зобов'язані підтримувати дис-ципліну в палаті. Секретарі контролюють парламентську діяльність членів своєї партії. Вони стежать за тим, щоб депутати відвідували засідання пала-ти, а також виступали і голосували згідно з наданими керівництвом фракції інструкціями. За недотримання інструкцій чи інші порушення на депутата накладають дисциплінарні стягнення аж до виключення зі складу фракції. У Великобританії та в деяких інших англомовних країнах з парламентарни-ми формами правління відповідні організатори вважаються членами уряду в тих випадках, коли їхні партії є правлячими.

Важливим елементом внутрішньої структури палат парламентів є їхні керівні органи — одноосібні або колегіальні. В Японії, в англомовних і деяких інших країнах керівництво палатами здійснюється одноосібне їхніми головами. В однопалатних парламентах і в нижніх палатах голів обирають самі палати, іноді лише на час сесії. Проте реально вони завжди