з п'яти, у Франції — з двадцяти двох і двадцяти відповідно. В Італії бюро кожної з палат складається з шістнадцяти членів. Президія бундестагу ФРН нараховує дев'ятнадцять чоловік. Такі цифри по-яснюються тим, що до складу колегіальних органів палат тут входять не тільки голови та їхні заступники, а й так звані секретарі і квестори.
Секретарі виконують в основному організаційно-технічну роботу в ході парламентських засідань. Квестори займаються питаннями парла-ментського персоналу та організації офіційних церемоній. Усі ці посадові особи обираються із складу представницького органу звичайно з ураху-ванням пропорцій партійного представництва в ньому.
Роль колегіального органу в керівництві палатою досить обмежена. Головну відповідальність за ведення парламентських справ несе голова цьо-го органу. Важливо й те, що колегіальні керівні органи палат парламентів звичайно розглядаються лише як робочі органи палат. Вони не мають пов-новажень приймати будь-які рішення за самі палати ні під час сесій, ні в періоди парламентських канікул. До того ж колегіальні керівні органи в переважній більшості країн не виконують політичні функції загального ха-рактеру і обмежуються лише внутрішньо парламентськими справами.
Голови палат (парламентів) здійснюють церемоніальні функції і представляють палату у відносинах з іншими державними органами, а та-кож у сфері міжпарламентських відносин. І хоча вони майже повсюдно не зобов'язані зрікатися своєї партійної належності, від них вимагається керу-вати парламентською роботою без будь-якої політичної упередженості.
Водночас за головами палат закріплені і важливі політичні функції. У більшості республік голови парламентів (нижніх палат) особисто або спільно з іншими посадовими особами заміщують президента в разі його тимчасової відсутності. В Італії, Франції, ФРН та Югославії право такого заміщення належить головам верхніх палат. В Австрії функції президен-та переходять спочатку до глави уряду — канцлера. Якщо пост президен-та залишається вакантним понад 20 днів, або якщо главу держави усуну-то з поста за результатами спеціально проведеного референдуму, то його функції здійснює керівний орган нижньої палати парламенту. В деяких країнах голови палат (парламенту) входять до складу спеціальних колегій, що у відповідних ситуаціях заміщують президента. В Ірландії до складу такої колегії входять голови палат і голова верховного суду, в Ісландії — голова парламенту, голова верховного суду і прем'єр-міністр.
Здійснюють голови палат і деякі інші політичні функції. У Казах-стані та Франції голови обох палат парламенту разом з президентом при-значають відповідно по два і три члени конституційної ради кожний і тим самим формують склад цього органу, що здійснює функції конституційно-го контролю. Ці повноваження голів палат, безумовно, надають їм значної політичної ваги.
Повноваженнями політичного характеру наділені й голови парла-ментів у ряді країн, що утворилися на терені колишнього СРСР. Наприк-лад, за конституцією голова олій мажлісу (парламенту) Узбекистану здійснює загальне керівництво підготовкою питань порядку денного, коор-динує діяльність парламентських комітетів і комісій, організовує контроль за виконанням законів і постанов парламенту, керує роботою у сфері міжпарламентських зв'язків тощо (усього тринадцять пунктів). У відповідних країнах до складу колегіальних керівних органів парла-ментів, крім голів палат та їхніх заступників, входять голови постійних комісій представницьких органів. Тим самим зберігається підхід до ор-ганізації цих органів, що був прийнятий за часів існування СРСР.
Крім керівних органів палат, у парламентах нерідко утворюються й інші колегіальні структури, що також вирішують суто організаційні пи-тання і, зокрема, займаються парламентською процедурою. Це конференції голів, ради голів тощо. До їхнього складу, крім керівників палати (парла-менту), входять голови постійних парламентських комісій (Фінляндія) або керівники фракцій (Австрія, Бельгія, Португалія) або ті й інші (Швеція).
Прикладом подібних парламентських структур може бути і рада старійшин, що утворюється в бундестазі ФРН. Рада старійшин відіграє до-сить помітну роль у вирішенні організаційних питань роботи палати. До її складу входить голова бундестагу, його чотири заступники, адміністратор (директор) бундестагу, представник уряду в ранзі міністра і двадцять три депутати, які репрезентують парламентські фракції. Рада старійшин зби-рається щотижня для затвердження детального порядку денного засідань палати і прийняття окремих рішень неполітичного характеру. Бундестаг затверджує всі її рішення практично без обговорення.
На відміну від інших країн, де відповідні парламентські структури діють на постійній основі, в Італії конференція голів парламентських груп (фракцій) створюється з приводу виникнення конкретних ситуацій і скликається за ініціативою голови палати, уряду або однієї з груп. Вона наділена найширшими повноваженнями з питань роботи палати і її постійних комісій.
Завершуючи розгляд парламентських структур, які забезпечують роботу самого представницького органу, зупинимося на характеристиці адміністративно-допоміжних служб. Такі служби діють в усіх парламен-тах, хоча форми і масштаби їхньої діяльності в різних країнах неодна-кові. У Великобританії, Італії, Нідерландах, США, Японії та в ряді інших країн кожна з палат парламенту має свої окремі адміністративно-до-поміжні служби. Головна особливість юридичного статусу фактично всіх співробітників цих служб полягає в тому, що вони визначаються як пар-ламентські службовці і займають свої посади за наймом. Дещо осторонь стоять фігури керівників таких служб. Вони мають спеціальний титул ге-нерального секретаря, директора, клерка палати тощо.
Під загальним керівництвом генерального секретаря, директора або клерка парламенту перебувають усі адміністративні служби, що здійснюють матеріально-технічне забезпечення представницького органу. Разом з тим він очолює і певні інформаційні структури, зокрема, бібліотеку та різного роду аналітичні підрозділи, що постачають парламентаріям потрібну інфор-мацію. Відповідні підрозділи є практично в усіх парламентах. Вони не тільки готують аналітичні й оперативні матеріали для внутрішньо парламентського використання, а й задовольняють різного роду публічні потреби.
Як правило, в рамках допоміжних служб готуються офіційні публікації, в тому числі бюлетені із законодавчими текстами