завдання політології не вивчення влади і політичних інститутів як таких, а роз-гляд політичних процесів у цілому. А це передбачає ви-вчення політичних інститутів у взаємодії, аналіз механіз-мів і факторів прийняття рішень та їх реалізації на різ-них рівнях політичного життя.
4. МЕТОДИ І СПОСОБИ ВИВЧЕННЯ ПОЛІТИКИ
Методологічною підвалиною політології — такої, яка складалася на Заході, є, як правило, позитивізм. Він не ставить завданням пізнати сутність політичних явищ та процесів і обмежується описом їх співіснування та дина-міки, отже, відповідає на дуже істотне запитання, як вини-кають політичні явища, але не дає відповіді на запитання, чим саме вони є. А без цього не можна отримати адекват-не уявлення про політичне життя.
З'ясування суті і закономірностей політичного життя, становлення, розвитку та зміни політичних систем, взаємодії об'єктивного і суб'єктивного, врешті-решт грунту, на якому воно виникає, його збуджувальних мотивів, рушій-них сил — невід'ємна складова теорії політики. Тому, наприклад, неопозитивізм виходить із визнання підпоряд-кованості соціальних, у тому числі політичних явищ. за- гальним для всієї дійсності закономірностям. Визнається' необхідність точних, суворих і об'єктивних методів дослі-дження явищ. Неопозитивізм заперечує ціннісний підхід до вивчення феномена політики, акцентує увагу на специфі-ці теоретичного рівня знання та його визначальної ролі і в політології як науці. Окремі течії постпозитивізму тією чи іншою мірою запозичують деякі ідеї історичного матеріа-лізму. Є і політологічні концепції, що повністю спирають-ся на таку методологію.
Загалом, на нашу думку, такий загальнометодологічний рівень пізнання міг би бути прийнятий при вивченні полі-тології.
Звичайно, без методології як системи уявлення і прин-ципів постановки і розв'язання проблем не може бути теорії політики. Інша справа, зазначає Г. Шахназаров, якщо наука підміняється її методологією і безпосередньо використовує методологічні твердження для відповіді на питання змісту. Тоді дослідження перетворюється в зав-дання з заздалегідь заданою відповіддю і наука завмирає.
Для розуміння конкретних явищ в політичному житті, прогнозування політичного процесу необхідне поглиблене вивчення конкретних фактів, їх конкретне осмислення й узагальнення за допомогою специфічних категорій та по-нять. Саме це притаманне теорії політики середнього рів-ня. На її грунті виробляються методи вивчення політично-го життя. Дослідження політичних явищ здійснюється з позицій структурного функціоналізму. Політика, як і суспільство, розглядається системно. При цьому будь-яка система зорієнтована як на події оточуючого середовища або власні проблеми, так і на поточні або довготермінові потреби і цілі. Тому при аналізі політики використовують функціональні категорії — адаптація і ціледосягнення при зовнішній її орієнтації, інтеграція і підтримання окритого взірця взаємодії в системі при вивченні її внутрішньої орієнтації. Саме з позицій такого методу була сформульо-вана ідея про зрівноважувальний стан суспільства, роз-глянута фундаментальна проблема політичної стабіль-ності.
Дуже велику роль в політологічних дослідженнях віді-грає біхевіоризм, згідно з яким явища політичного життя виводяться з природних властивостей людей, їхнє прагнен-ня до влади є домінуючою рисою психіки і свідомості, ви-рішальним фактором політичної активності. Виходячи з цього, розглядаються процеси політичної соціалізації осо-би, електоральна поведінка і деякі інші актуальні пробле-ми політології. Широко використовується порівняльний метод. Він зумовлений необхідністю спостереження полі-тичних явищ і процесів у природному стані. Цей метод пе-редбачає зіставлення об'єктів, що мають риси схожості. Його використання дає змогу з'ясувати ідентичне і специ-фічне в політичному житті. Порівняльний метод передбачає певні підходи до полі-тичного буття. Так, інституційний підхід полягає у виборі для аналізу аналогічних інститутів, а також виявленні нор-мативного стану предмета вивчення і зумовлених цим рис схожості або відмінності. Функціональний підхід наголо-шує на практичній діяльності, тобто йдеться про виявлення інтересу й імпульсу діяльності суб'єктів політичного жит-тя, що істотно різняться.
Одним із найбільш поширених у політології є метод прийняття рішень. Він робить можливим цілісне бачення політичних явищ, вимагає аналізу їх динаміки і, що дуже важливо, пояснює, чому політичні діяння відбуваються саме так, а не інакше. На основі цього методу синтезують-ся інші методи. Разом з цим він дає змогу найбільш пов-но виявити специфіку політології в загальній системі сус-пільствознавчих наук. Реалізація методу прийняття рішень має кілька стадій і досягає поставленої мети, спираючись на такі поняття, як центр прийняття рішень (суб'єкт політики), процес прийняття рішень (діяльність по їх вироб-ленню), саме політичне рішення (вибір способів політич-них дій як кінцевий результат процесу прийняття політичних рішень) і, нарешті, реалізація, тобто здійснення полі-тичних рішень із використанням відповідних засобів. Суттєвий вплив на розвиток політології зробив прагматизм, який відмовився від формально-юридичного та інституціоналізованого вивчення зовнішніх форм політич-ного життя. Наголошено було на необхідності переходу до більш реалістичного погляду на політичний процес. У прак-тичній політичній діяльності прагматизм служить виправ-ні данню політичних акцій в інтересах тих чи інших соціальних груп або держав.
Третій рівень вивчення політичного життя — емпірич-ний. Мається на увазі сукупність конкретно-соціологічних" прийомів, за допомогою яких нагромаджується і систематизується емпіричний матеріал: дані конкретних соціологічних, економічних, правових та історичних досліджень. Сюди входить і аналіз статистичних даних, матеріалів опитування населення, прямих спостережень, вивчення різномянітних документів тощо. Зрозуміло, що без емпіричних даних політологія неможлива.
Використання різних підходів до вивчення політичного життя має й інший аспект. Насамперед хід політичних подій аналізується і прогнозується на основі вивчення політичної культури. Під останньою розуміється не тільки культура політичної поведінки, рівень її цивілізованості. Йдеться про цілісне сприйняття політичного буття, певні традиції підходу і засвоєння нових явищ та реалій політичного життя. Такі традиції створюють ситуаційне поле для здійснення політичних дій, розробки курсу, на підставі якого приймаються рішення, виробляються форми бороть-би за їх здійснення через владні відносини.
Культурологічний