Реферат на тему:

Грузія (політичний, економічний розвиток, останні півроку)

Зміст

1. Грузія (політичний, економічний розвиток, останні півроку)

Розглядаючи ситуацію в Грузії в за останній період, у першу чергу необхідно торкнутися конфліктної ситуації, яка виникла з Росією.

Нагадаємо, що найбільшої гостроти російсько-грузинські відносини досягли у вересні 2002 року, коли Володимир Путин по суті пред'явив своєму грузинському колезі . Головні претензії Москви до Тбілісі були тоді сформульовані в такий спосіб: Шеварднадзе не може навести порядок у власній державі, на території якої привільно почувають себе міжнародні терористи, які безкарно здійснюють бандитські вилазки в Росію. Тому, говорилося в заяві Путина, Росія залишає за собою право захищатися всіма наявними в її розпорядженні засобами, аж до превентивних ударів по базах і інших місцях скупчення чеченських бойовиків на грузинській території.[2]

Президент Грузії Едуард Амвросійович Шеварднадзе раз у раз дорікав Росію в імперських замашках, у бажанні диктувати маленькій країні свої умови, не зважаючи на її суверенітет, тоді як Володимир Володимирович Путин, навпроти, ставив Грузії на вид її явно антиросійську політику, особливо в зв'язку з контртеррористичною операцією в Чечні.

Обидві сторони в цьому дипломатичному конфлікті, що ледь не переріс у конфлікт військовий, трималися хоробро і не показували виду, що вважають свої претензії необґрунтованими і готові відступити. Сміливість Грузії додавав той факт, що на її стороні, у принципі, була світова громадськість, яка співчутливо відносилася до спроб невеликої закавказької республіки протистояти головному спадкоємцю колишньої імперії зла.

І все-таки сили виявилися явно нерівними. Усерйоз протистояти російським ударам з повітря по Панкисській ущелині Грузія, безсумнівно, не змогла б. До того ж восени 2002 року симпатії світової громадськості вже не настільки беззастережно були віддані країні, що вкриває на своїй території міжнародних терористів. І Шеварднадзе довелося відступити.

В главу кута російсько-грузинських відносин восени 2002-го року Москва поставила долю чеченців, що здалися грузинській владі на початку серпня. 4 жовтня Тбілісі видав п'ятьох з 13 затриманих бойовиків, але потім призупинив екстрадицію, поклавшись на рекомендацію Європейського суду з прав людини, який вважав, що чеченців у Росії неодмінно чекає негуманне поводження і, можливо, страта.

Шеварднадзе маневрував мистецьки. Відразу після самміту грузинські силові структури приступили до переговорів з російською стороною про на границі і навіть у Панкисській ущелині. Раніше в самій Грузії була оголошена на території Панкисської ущелини. Усе це дозволяло Шеварднадзе тягти час і стверджувати, що терористів у Грузії залишилося , а 8 з 13 затриманих чеченців він не видає просто тому, що вони самі, мол, постійно привласнюють собі інші прізвища, плутають слідство і не дають встановити істину.

Але в результаті тонку гру Шеварднадзе, як звичайно, зіпсували самі чеченці - правда, не ті, що сидять у Грузії, а ті, що захопили Театральний центр "Норд-Ост" у Москві. Після зухвалого теракту, зробленого прямо в центрі російської столиці, члени Європейського суду з прав людини махнули рукою на передбачувані катування і страти і віді свою рекомендацію Тбілісі не видавати бойовиків.

Прорив у російсько-грузинських відносинах відбувся - це помітили всі, включаючи, природно, керівників чеченських сепаратистів. Так, 6 грудня із заявою на адресу Тбілісі виступив один з головних ічкерійских ідеологів Мовладі Удугов. В інтерв'ю грузинській газеті "Трибуна" він пригрозив Шеварднадзе "відповідними діями", у результаті яких події в Грузії, за його словами, будуть розвиватися "зненацька і небажано".

Однак Удугов явно поквапився з погрозами. Вже наступного дня Шеварднадзе продемонстрував, що це моджахеди не оцінили великодушності грузинської влади, протягом декількох років дававших їм притулок і захист від Росії. І тоді Шеварднадзе почав діяти, разом розвіявши міф, що став стійким в останні місяці, про марність і непрофесіоналізм грузинських спецслужб. На території Грузії пройшли масові затримки чеченців. Усі ці кроки грузинського керівництва не залишилися непоміченими в Кремлі. 9 грудня, виступаючи на засіданні російського уряду, російський президент Володимир Путин перемінив гнів на милість і вперше за довгі місяці відгукнувся про Шеварднадзе схвально. Більш того, Путин навіть подякував своєму грузинського колезі за рішучі дії в боротьбі з тероризмом.

Наступні актуальні питання, що автор хотів би проаналізувати в даній роботі це вибори в Грузії в 2003, Оксамитна революція, її причини і соціально-економічні наслідки для грузинського народу.

За даними Центральної Виборчої Комісії Грузії, в країні в 2003-му році було зареєстровано близько 2,9 мільйони виборців. 2 листопаду 2003-го року голосування проходило в 79 виборчих округах на 2870 ділянках. 59 округів перебували за межами Грузії. На 235 депутатських місць претендувало майже 3700 кандидатів. 150 депутатів повинне було бути обране по партійних списках, а ще 75 - у мажоритарних округах. 10 місць у парламенті Грузії зарезервовано за парламентаріями, обраними в Абхазії в 1992 році.

Головною передвиборною колізією в Грузії було протистояння пропрезидентського блоку "За нову Грузію" і опозиції.

Положення Шеварднадзе можна порівняти із ситуацією Єльцина в Росії в 1993 році. Опозиція в країні досить популярна: за даними опитувань, що приводила , до початку виборів близько 75 відсотків виборців висловлювали недовіру президентові. Шеварднадзе також не мав можливості контролювати грузинський парламент, а пристрасті в країні були напружені до межі.[8]

От у якій обстановці в Грузії почалися 2 листопаду парламентські вибори. Із самого ранку неділі стали надходити повідомлення про численні порушення на виборчих дільницях. Головною проблемою стали виборчі списки.

У ситуації, що створилася, ЦВК довелося наприкінці дня оголосити про