План

1. Сутність і структура політичної системи.

2. Функції політичної системи.

3. Політична система України.

4. Висновки

5. Література

Політична система, як і економічна, правова, духовна, а також соціально-класова системи, є під-системою суспільства. Якщо істотною ознакою еко-номічної системи є власність, правової — правові норми як регулятори суспільного життя, духов-ної — формування цінностей, відтворення особис-тості, адекватної цим цінностям, то істотна озна-ка політичної системи полягає у формуванні та здійсненні політичної, державної влади. Саме владні відносини характеризують політичну сис-тему.

На відміну від інших систем, особливості полі-тичної системи полягають у тому, що:

по-перше, вона володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства;

по-друге, визначає стратегію суспільного роз-витку загалом і економічну, соціальну, культурну та зовнішню політику зокрема;

по-третє, визначає і репрезентує інтереси панівних соціальних груп або всього суспільства на державному рівні;

по-четверте, забезпечує політичне та адміністративно-дер-жавне управління суспільними процесами;

по-п'яте, сприяє стабілізації або дестабілізації суспіль-ного життя;

по-шосте, формує правову систему і функціонує в її рам-ках або виходить за межі правового поля.

Одні політологи поняття «політична система» ототож-нюють з політичним режимом цієї системи, інші — з полі-тичною організацією, треті значно розширюють обсяг і зміст поняття «політична система», включаючи до її структури елементи, які не можна вважати власне політичними.

Загалом політична система — це сукупність інсти-тутів, які формують і розподіляють державну владу та здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках відповідного типу політичної культури.

Політична система має свою структуру. Здебільшо-го у вітчизняній літературі до структури політичної систе-ми включають: політичні відносини, політичні інститути (організації), політичні і правові норми, політичну свідомість і політичну культуру.

На наш погляд, у структурі політичної системи можна виділити ряд структурних рівнів:

інституціональний (організаційно-нормативний), який розкриває характер функціонування основних інститутів політичної системи;

процесуальний — характер групових і масових суб'єктів політики;

інтеракціоністський — характер взаємодій на міжособистісному, груповому та інституціональному рівнях.

Для того, щоб виділити структурні елементи політичної системи на інституціональному рівні, необхідно насампе-ред дати відповідь на такі питання: як здійснюється дер-жавна, регіональна і місцева влада, які механізми формування цієї влади, якість ментальних і діяльно-практичних компонентів політичної системи.

Відповідаючи на них, виділимо такі структурні елемен-ти: держава, регіональні та місцеві органи самоврядування, партійна система, виборча система, політична культура.

Інтеракціоністський рівень структури політичної сис-теми включає сукупність різних форм взаємодії (співпраці, консенсусу, конкуренцій, конфлікту).

З позиції цього підходу можна виділити змістові ком-поненти політичної діяльності. Запропонована нами струк-тура політичної системи дає змогу згрупувати різноманітні політичні явища і процеси в єдину цілісну систему, роз-крити її структурний і функціональний характер як на макро-, так і на мікрорівнях, тобто на інституціональному, міжособистісному і груповому рівнях.

Політична система в суспільстві виконує ряд функцій: владно-політичну, національної інтеграції, стабі-лізації соціально-політичного життя, соціально-політичної модернізації, управління, правову.

Владно-політична функція. Суть її зводиться до меха-нізму формування, використання і підтримки влади відпо-відно до рівня політичної культури та інтересів суб'єктів політичного процесу.

Механізм розподілу влади в політичній системі зале-жить від типу політичного режиму, змісту форм взаємодії суб'єктів політичного процесу, а також від ступеня цивілі-зованості інших систем суспільства, геополітичного ста-новища, тенденцій світового розвитку.

Політична система з точки зору механізму формування влади може характеризуватися:

1) рівновагою жорсткої конкуренції і конструктивної співпраці у здобутті та використанні влади;

2) дисбалансом розподілу влади між офіційними дер-жавними чинниками й прихованими інтересами;

3) недорозвинутими формами конкуренції та співпраці;

4) відсутністю рівних умов для реалізації інтересів гру-пових суб'єктів політики при здобутій владі;

5) перманентною насильницькою боротьбою за владу.

Отже, політична система розвинутих суспільств функ-ціонує на засадах балансу жорсткої конкуренції і кон-структивної співпраці у розподілі влади або з перевагою механізмів консенсусу над механізмами противаг. Політичні системи інших суспільств характеризуються недорозвину-тими формами конкуренції та співпраці або руйнівною бо-ротьбою за владу.

Функція національної інтеграції. Політична система за-безпечує інтеграцію племен у народність, а народностей у на-цію. При цьому політична система здійснює національну ін-теграцію в рамках імперії-держави і національної держави. В рамках імперії-держави політична система забезпечує на-ціональну інтеграцію шляхом примусу і насильства, надаючи народові метрополії певні привілеї та позбавляючи народи колоній права на вираження своєї етнічної ідентичності.

В рамках національної держави політична система здій-снює національну інтеграцію декількома шляхами:

1) насильницьким шляхом об'єднує етнічно споріднені території (як це мало місце в Німеччині за часів Бісмарка) навколо центральної влади;

2) витворює нову політичну націю етнічно-строкатого населення колишньої колонії шляхом консолідації на прин-ципах громадянства;

3) формує націю на основі корінного етносу, позбавляю-чи некорінні етноси громадянських прав;

4) формує націю на основі корінного етносу і намагаєть-ся приєднати території сусідньої держави, де живуть етнічні «родичі».

Національна інтеграція сьогодні можлива тільки за умо-ви врахування політичними чинниками специфіки різно-манітних інтересів (релігійних, соціальних, ідеологічних) і створення відповідного механізму консолідації соціально-політичних сил, подолання партикуляризму і клановості.

Функція стабілізації соціально-політичного життя. Ста-білізаційна діяльність політичної системи полягає у її здат-ності з'ясовувати причини різноманітних конфліктів (кла-сових, групових, міжетнічних, міжпартійних, міждержавних), попереджати їх поглиблення, знаходити вихід із конфлікт-них ситуацій шляхом досягнення компромісів, становлен-ня консенсусу.

Закономірністю політичної системи, за Д. Істоном, є праг-нення до рівноваги, тобто забезпечення врівноваженості підсистем. Така рівновага може забезпечуватися або шля-хом жорсткого контролю суспільного життя за допомогою політичних інститутів, або шляхом узгодження соціальних інтересів.

Ще однією закономірністю політичної системи є законо-мірність маятника. Суть цієї закономірності полягає в тому, що система, виведена з оптимальної рівноваги в бік доміну-вання авторитаризму чи демократії, неодмінно спочатку пе-реходить у свою протилежність і амплітуда коливань за часом нібито рівнозначна. Якщо, наприклад, період диктату-ри тривав декілька поколінь, то перехід до стану демокра-тії