Для стабільності політичної системи потрібні такі умови:

наявність механізмів досягнення і збереження постійної рівноваги суспільно-політичного життя;

своєчасне випередження і витіснення у політичній сис-темі елементів, що порушують її нормальне функціонування;

постійне оновлення внутрішніх структур системи;

зв'язок внутрішньо-політичних елементів із світовим політичним життям;

посилення універсальної і глобальної адаптивності си-стеми.

Функція соціально-політичної модернізації. Суть її зво-диться до того, що політична система реформує усі сторони суспільного життя. Якщо політична еліта не наділена відповідним реформістським потенціалом, то перехід від однієї системи до іншої супроводжується затяжними катаклізмами, стагнаційними процесами, постійним відтворенням старих структур, способів мислення і поведінки. Вибір шля-хів модернізації суспільного життя, пошук особливих (саме для цієї нації) варіантів розвитку залежить від того, наскіль-ки інститути політичної системи виявляють здатність до самооновлення, рішуче поривають з віджилими традиціями.

Функція управління. Передбачає систему органів (дер-жавних, партійних і громадських), що становлять апарат управління суспільством. Бюрократичний апарат дедалі більше професіоналізується та спеціалізується. Виникає небезпека переродження його у самостійну політичну силу, яка протистоятиме обраним народом або певними партія-ми політичним органам. У зв'язку з цим американський політолог Ж. Лапаломбара підкреслює, що перехід від однієї політичної системи до іншої можна полегшити, якщо ви-вчити механізми функціонування бюрократичного апара-ту. Кожне перехідне суспільство неминуче стикається з про-блемою формування, використання адміністративних кадрів, вироблення ефективного політичного контролю за їхньою діяльністю. Без відповідного правового, політичного конт-ролю, без спеціальної адміністративної підготовки кадрів, без звуження розподільчої сфери державних органів управ-лінський апарат може паразитувати у суспільстві.

Правова функція. Політична система формує право і функціонує у його рамках. Правотворча функція політич-ної системи залежить не лише від законодавчого органу держави, а й від здатності всіх суб'єктів політичного проце-су (партій, громадських організацій, груп тиску) досягти згоди щодо вироблення таких правових норм, які б сприя-ли стабілізації суспільства, гармонізації інтересів соціаль-них груп.

Якщо суб'єкти політичного процесу нехтують правом, віддають перевагу груповим інтересам, у суспільстві панує дезінтеграція і дезорганізація, з'являється спокуса стабілізувати суспільні відносини тоталітарними способами. Тому важливо оцінювати діяльність тієї чи іншої політичної організації крізь призму її здатності впорядковувати свою діяльність у рамках правових норм і висувати правотворчі ініціативи. Без високої правотворчої здатності суб'єктів по-літичного процесу політична система перестає діяти в рам-ках правового поля, стає засобом бюрократичного свавілля і беззаконня.

Важливим аспектом вивчення політичної системи є її типологізація. З точки зору формаційного підходу політичну систему можна класифікувати як рабовласницьку, феодаль-ну, буржуазну, комуністичну і посткомуністичну; за куль-турологічною класифікацією її поділяють на західну, східноправославну, латиноамериканську, китайську, японську, му-сульманську, індуську, африканську; згідно з теорією трьох стадій, існує політична система аграрного, індустріального і постіндустріального суспільства.

Така типологізація грунтується на визначенні типу політичної системи, виходячи з аналізу певного типу суспіль-ства і культури у їх генетичному і структурно-функціо-нальному вимірах. Мова йде про те, що з допомогою цього аналізу є можливість простежити не тільки сьогоднішній стан суспільного розвитку, але його історію, на основі якої виникають і функціонують політичні системи.

Можливий також підхід на основі аналізу типів полі-тичних систем за способом і масштабом їхнього впливу на суспільство, а також характером здійснення власне своїх основних функцій. Згідно з таким підходом виділяють три типи політичних систем: адміністративно-командну, зма-гальну, соціопримирливу.

Адміністративно-командна система характеризується тим, що об'єднання суспільних структур відбувається не завдяки природному процесові боротьби і співпраці соціаль-но-політичних сил, а завдяки бюрократичній централізації, запереченню політичного плюралізму та адмініструванню у розв'язанні всіх політичних проблем:

ліквідуються автономні центри прийняття рішень;

виняткова роль політичного лідера виражається у культі його особи;

нівелюється громадянський статус людини, обмежують-ся її права і свободи;

значно поширюється політична демагогія про захист інтересів народу;

превалює відверте насильство;

панує бюрократія (теократична, королівська, військова або партійно-державна), побудована за принципами феодаль-ної ієрархії з відповідними пільгами і привілеями.

Командна політична система пройшла історичний шлях від правління єгипетських фараонів, тиранів Греції, імпера-торів Риму, абсолютних монархів до сучасних тоталітарних і авторитарних режимів. Історична практика довела, що, хоч на певних етапах суспільного розвитку цим політич-ним системам вдавалося досягти певного успіху, у підсум-ку вони ставали гальмом суспільного прогресу.

Для змагальної політичної системи характерні полі-тичний плюралізм, вплив на державну владу соціальних сил, жорстка конкуренція політичних сил за владу, наявність різних центрів прийняття політичних рішень, конституційні гарантії прав і свобод особи. Утвердилася така система в умовах вільної конкуренції. Хоча вона й нині існує в бага-тьох країнах (СІЛА, Італія, Греція), проте поступово починає еволюціонувати у бік соціопримирливої політичної системи.

Соціопримирлива політична система має такі озна-ки: пріорітет розв'язання соціальних проблем перед завдан-нями політичними; заміна політичної конкуренції полі-тичною співпрацею; розподіл владних повноважень шля-хом колегіальності і консенсусу; врахування більшістю потреб меншості; розпорошення-децентралізація, а не кон-центрація влади; переважання рішень прямої демократії над представницькою; прагнення владних структур до утвер-дження соціального миру, соціальної справедливості. Така система утвердилася насамперед у Швейцарії, Ісландії, частково у Швеції, Німеччині, Голландії, Австрії та в інших країнах.

Політичні системи можна типологізувати за їх політич-ними режимами і політичними культурами. У такому ас-пекті можна вжити терміни «політична система тоталітар-ного режиму» або «англо-американська політична система».

Виходячи із загальнотеоретичного аналізу політичної системи загалом, торкнемося проблеми становлення політич-ної системи в Україні. Щоб визначити тип політичної си-стеми в Україні згідно з наведеною вище типологією, необхід-но охарактеризувати її зміст і функції.

Істотною ознакою владно-політичної функції політичної системи України є недорозвинутість форм політичної кон-куренції і конструктивної співпраці внаслідок збереження рецидивів тоталітарної політичної культури, незрілих еле-ментів громадянського суспільства, мафіозних каналів роз-поділу ресурсів на