Верхівка державної бюрократії створює як правові, так і нелегальні умови для мафіозних каналів збагачення про-мислових, аграрних і фінансових олігархій за рахунок не-щадного пограбування суспільної більшості, з одного боку, з іншого — ці олігархії, у свою чергу, «підгодовують» полі-тичне керівництво, державний апарат тіньовими доходами.

Однак глибока фінансова криза і криза економіки в цілому призводить до обмеження або повної ліквідації мафіозних каналів паразитичного збагачення номенклатур-них кланів, оскільки правлячі політичні кола можуть втра-тити владу внаслідок масових соціальних заворушень. Крім того, мафіозні олігархії, нагромадивши завдяки владному сприянню капітали, прагнуть легалізувати їх у підприєм-ництві, і тому вони не хочуть більше «підгодовувати» владні структури, оскільки останні мають обмежені можливості для створення умов мафіозного збагачення.

Нинішня політична система не тільки покликана забез-печити реформування усіх сфер суспільного життя, а й сформувати модерну політичну націю. В Україні цей процес перебуває на початковій стадії, тому що:

по-перше, Україна ще не витворила власної моделі на-ціональної економіки;

по-друге, не сформувався середній клас як суб'єкт мо-дерних національних цінностей;

по-третє, не створено політичний механізм національ-ної консолідації;

по-четверте, не відтворені в повному обсязі традиційні національні цінності, не освоєні модерні процедури культуротворчості як у галузі філософії і мистецтва, так і в галузі науки і освіти, не забезпечене повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

Тому пріоритетними у політиці владних структур в ца-рині формування модерної української нації повинні ста-ти проблеми її консолідації навколо цінностей громадян-ського суспільства, поєднаних з сучасною українською куль-турою. Акцент на етнокультурних пріоритетах у їхньому традиційному вигляді, поза контекстом реформування еко-номічної, політичної, правової і культурної систем, може при-звести тільки до дискредитації національної ідеї.

Дестабілізаційні процеси, що виявляються через кон-флікти між гілками влади, політичними блоками, цен-тром і регіонами, конфесіями, а також через різку май-нову диференціацію, свідчать про низьку стабілізацій-ну спроможність політичної системи в Україні. Проте Українській державі вдалося уникнути кривавих ексцесів, а також налагодити цивілізаційні контакти з країнами Схо-ду і Заходу. Це характеризує широкі можливості політич-ної системи в реалізації цієї функції.

Політична система в Україні визначається дуже низь-кою здатністю до соціальних новацій, і як наслідок цього, реформи в державі проходять повільно, незбалансовано і супроводжуються великими соціальними втратами. Дер-жавні органи та політичні організації часто стають заруч-никами інтересів могутніх номенклатурних угруповань, які звикли до соціального паразитизму. Однак реформістський потенціал політичної системи зростає тією мірою, якою старі господарські, політичні і культурні структури вичерпують себе повністю і розвалюються, а громадська думка в резуль-таті кризи звільняється від тоталітарних і посттоталітарних міфологій.

Суспільству загалом і політичній системі зокрема влас-тиві певні межі, в рамках яких здійснюються суспільні пе-ретворення, успадковані від попереднього історичного роз-витку. Тяжкий вантаж колоніального і тоталітарного ми-нулого, який є основною причиною відставання політичної системи України від інших держав у здійсненні соціаль-них реформ, спричинив несконсолідованість нації; відсут-ність політичної еліти, здатної по-сучасному, без регіональ-них та ідеологічних стереотипів, осмислити сучасні реалії, виробити суспільні і державні пріоритети розвитку Украї-ни; наявність індустріальних гігантів з величезною енергомісткістю і матеріаломісткістю, орієнтованих на господар-ський комплекс республік (особливо — Росії) колишнього СРСР. Управлінська функція політичної системи в Україні неефективна з огляду на збереження структури і функцій старого апарату, принципів і методів старої кадрової полі-тики, а також мотиваційного механізму до праці.

Політична система лише тоді може забезпечувати віль-ний розвиток особи і суспільства, коли її інститути функ-ціонують у рамках правової системи.

До недоліків правової системи України можна віднести:

повільне і суперечливе втілення норм Конституції у законодавчі акти;

затягнутий процес реформування судової влади як ос-новного механізму захисту конституційних прав громадян;

відсутність чіткої субординації між правовими актами, законами і підзаконними актами;

відсутність нових правових кодексів (Цивільного, Кри-мінального), які б відповідали Конституції та міжнародним стандартам;

відсутність цілісної концепції реформування правової системи (у правовій системі домінують інтереси державної бюрократії, фінансової і комерційної олігархії, а не су-спільні);

надмірне поширення підзаконних актів (урядових, відом-чих) як джерел права;

непрямий характер дії законів, коли для їх застосуван-ня використовують цілий пакет підзаконних актів;

нерівномірну врегульованість законодавством різних сфер суспільного життя;

недостатню розробку механізму реалізації закону і відпо-відальності за його порушення;

недосконалу процедуру підготовки та прийняття зако-нодавчих та інших нормативно-правових актів;

відставання за кількістю юристів від передових країн Заходу; правову неграмотність і правовий нігілізм грома-дян і політичної еліти.

Основна причина недосконалості політичної системи полягає в тому, що політичні сили керуються у своїй діяль-ності не правовими нормами, а груповими інтересами. Коли та чи інша політична партія порушує свої програмні засади і статутні норми, вона не зможе на рівні державних органів твердо дотримуватися правових процедур. Правовий про-грес залежить від правової культури суспільства, розгортан-ня конкуренції, становлення середнього класу, для якого правовий хаос несумісний з нормами буття.

Проаналізувавши функції сучасної політичної системи в Україні, можна визначити її типологічні ознаки. З погля-ду формаційного підходу, політична система України є пост-комуністичною, де в еклектичній формі поєднуються еле-менти старої командно-адміністративної, мафіозної та су-часної демократичної систем.

До елементів командно-адміністративної системи можна віднести:

збереження структури і функцій старого адміністра-тивного апарату;

довготривале функціонування радянської представниць-кої системи;

модифікація ознак тоталітарної культури у вигляді нетерпимості, двомірної оцінки дійсності, догматизму і ру-тинності;

пристосування ряду форм і процедур радянської систе-ми права до ринкових умов.

До елементів політичної мафіозної системи можна від-нести тіньові доходи можновладців за рахунок створення пільгових податкових, бюджетних, кредитних, митних умов для паразитичного збагачення номенклатурних кланів, безпартійний характер формування влади, залежність засобів масової інформації не від масового споживача, а від клано-вих угруповань, нелегальне лобіювання представниками