по-третє, сподівання розв'язати пробле-ми шляхом окремих заходів (видання мо-нографічної праці, проведення конферен-ції і т. п.) не можуть стати вирішальними, оскільки дослідження національної ідеї є проблемою не лише минулого, а й сучасно-го та майбутнього нації. Тож, враховуючи винятково важливе значення національної ідеї в житті народу й держави, було б до-цільним при АН України створити центр дослідження формування та розвитку на-ціональної ідеї, а також відповідні дослід-ницькі підрозділи в гуманітарних науко-вих та освітніх закладах, а їхні напрацювання повинні стати органічною складо-вою системи вищої й середньої освіти шляхом включення до навчальних прог-рам і планів спеціальних курсів єдиної дисципліни, якою і є українознавство.

Національна ідея виступає як форма раціонального або напівусвідомленого осягнення національної ідентичності. На теоретичному рівні пошук національної ідеї — це пошук "того стрижня, навколо якого була б сконцентрована вся гама національних домінант -національні інтереси, державність, патріотизм, демократія, справедливість, віротерпимість тощо" . І коли цей пошук заходить у глухий кут, то це означає брак відчуття національної ідентичності. Як вважає О. Майборода, у поляризованому, зневіреному українському суспільстві національна ідея приречена існувати "у формі невловимій, текстуальне неоформленій, по суті віртуальній" .

Тут варто замислитися: а чи може взагалі національна ідея бути чітко визначеною і текстуальне оформленою? Адже йдеться не про державну доктрину і не про ідеологію як систему поглядів, а саме про ідею як форму колективних устремлінь, яка за самою своєю природою є чимось неоформленим, ефемерним, якоюсь мірою ірраціональним. Являючи собою ієрархізовану систему пріоритетних духовних цінностей, вона відображає гуманістичний ідеал суспільної організації у тому його вигляді, в якому він відбивається у національній самосвідомості народу. Соціально-мобілізуюча функція національної ідеї полягає у визначенні витоків нації та її ідентифікаторів, простеженні її місця у часі і просторі, формулюванні її цілепокладаючих орієнтирів і кола національних цінностей.

В сучасному політичному дискурсі і в історичній літературі проглядається безліч різних підходів до оцінки місця і ролі національної ідеї в житті суспільства. З одного боку, відбувається активний (хоч і доволі малопродуктивний) пошук магічної формули з об'єднувальним змістом, який міг би визначити смисложиттєві орієнтири нації. Більш реалістичні підходи базуються на аналізі соціально-мобілізуючих можливостей національної ідеї. Л. Шкляр вбачає її призначення у формуванні спільних засад колективної, тобто соціальної творчості, відводячи національній ідеї роль об'єднувача навіть тих націй, які складаються з конфліктуючих соціальних сил та етнічних груп . В. Кафарський розглядає національну ідею як істотний фактор формування політичної суб'єктності нації. Існує і протилежний погляд на національну ідею. На думку В. Гриньова, це деструктивний елемент, застаріла схема ідеологічного характеру, яка не вписується в логіку кінця XX століття. У викладі С. Безклубенка "одержимість" національною ідеєю кваліфікується як різновид душевної хвороби, суспільна параноя. Отже, "не лише не розумно умисно прищеплювати її народові, а варто вживати профілактичних заходів проти цієї духовної недуги, радіючи, що вона нас поки що обминула" .

Певні труднощі у визначенні суті національної ідеї, її місця і ролі в житті суспільства пояснюються тим, що саме поняття "національна ідея" є поліморфним. Ним об'єднуються різні і навіть протилежно спрямовані феномени. Буденна свідомість вкладає в це поняття переважно відчуття спільності історичної долі, а також прямої залежності долі окремої особи від нації й держави, які вона вважає своїми. На цьому побутовому рівні національна ідея - це той ідеал суспільства, який вимальовується в суспільній свідомості нації і відбиває узагальнене (часто інстинктивне, підсвідоме) уявлення про її місце в навколишньому світі. Політизована свідомість вбачає в національній ідеї насамперед систему символів і вольовий імпульс, що виступає духовною основою національних рухів та національної самоідентифікації, стрижень національної ідеології, політичний проект майбутнього нації. Це - другий, політичний рівень Існування національної ідеї. На третьому рівні узагальнення - теоретичному — вона здебільшого має вигляд вихідної світоглядно-методологічної позиції у концепціях державотворення, національного Інтересу, національної безпеки тощо. І, нарешті, на четвертому, пізнавальному рівні — це гносеологічна конструкція, що відбиває погляди визначних представників суспільної думки на процеси націєстановлення, державотворення, на місце і роль націоналізму.

Із сказаного ясно, що годі й сподіватися на появу якогось універсального визначення національної ідеї, а тим більше формули з кількох слів, у які можна було б вкласти її зміст. А, отже, позбавлені сенсу і взаємні звинувачення щодо абстрактного характеру визначень національної ідеї. Коли, приміром, П. Демчук дорікає О. Шморгуну, що в нього українська національна ідея - характеристика поглядів українських мислителів, а не українського буття, він абстрагується від того факту, що у національної ідеї крім побутового, політичного, теоретичного виміру існує ще й пізнавальний - у вигляді її відображення у поглядах представників суспільної думки.

До речі, саме в такому когнітивному вимірі національна ідея найбільше приваблює українських істориків і етнополітологів. Наприклад, у серії книг "Українська ідея", виданій Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень, еволюція української ідеї простежена в двох площинах -історико-теоретичній і біографічній, причому зроблено це на тлі політичної та етнічної історії, у контексті пошуку етнополітичних моделей. Підсумовуючи результати наукового дискурсу у цьому напрямі, І. Курас, В. Солдатенко, Т. Бевз констатують: "Національна ідея є продуктом історичного розвитку, дії велетенської суми різноманітних факторів. Вона не існує поза історичним часом, не є вічною і не народжується в одну мить. А народившись - живе складним життям, чутливо реагуючи на всілякі суспільні злами і повороти, часом навіть на незначні,