Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Політичний режим являє собою комплекс взаємодіючих компонентів здійснення політичної влади

Політичний режим являє собою комплекс взаємодіючих компонентів здійснення політичної влади. Носієм зв'язків і відносин, тобто показником того, як, в якій політичній парадигмі працює влада, є компоненти та їх взаємодія, атрибутивні, характерні властивості того чи того політичного режиму.

Політичний режим складається принаймні з трьох компонентів, які зберігають певну самостійність, автономність. Ця обставина має цілу низку важливих наслідків, зумовлених передусім плюралізмом тлумачення політичного змісту режиму.

Французький політолог Ш. Мілон-Дельсон вважає, що XX ст. є сторіччям інституційного тероризму. Великі злочини нашого часу, продовжує автор книги "Політичні ідеї XX сторіччя" (1991 р.), стали можливими через ігнорування статусу людини, через зміщення пріоритету людської особистості на користь системи. У наведеному судженні закладена одна з фундаментальних характеристик політичного режиму, з якої й почнемо його розгляд.

Перший компонент, який складає зміст поняття "політичний режим", - це права та свободи особистості, пріоритетний тип її політичної культури, поведінки, свідомості, менталітету.

Витоки сучасної концепції прав і свобод людини заклали Т. Пейн, Т. Джефферсон, Ф. Вольтер, Ш. Монтеск'є, В. Р. Міра-бо, Ч. Беккарія, Д. Юм, Дж. Локк. Наприклад, Дж. Локк сформулював потрійну правову формулу "свобода, життя, власність", яку використали у багатьох ранньобуржуазних конституціях і яка стала "ключем" до відкриття більш диференційованого змісту "прав людини і громадянина". Англійська Велика хартія вольностей, Білль про права, Декларація прав людини і громадянина, Загальна декларація прав людини істотно вплинули на формування концепції. Про свою підтримку міжнародних актів і домовленостей про права людини заявила й Україна.

Права людини, їх міра та гарантії реалізації взаємозв'язані з рівнем розвиненості самого права, з його роллю в механізмі політичного володарювання. Право є системою встановлених або санкціонованих державою обов'язкових для всіх норм, які забезпечують спільне громадсько-політичне життя людей на засадах рівності за умов мінімуму карального насилля.

Принцип рівності перед законом - головний принцип права. Його ж суттю є права людини. Тому стан права свідчить про правовий або неправовий характер взаємовідносин між особистістю, державою та суспільством; про превалювання в ньому закону або виконавчої практики; про правосвідомість; правову культуру або правовий нігілізм. Усе це разом є індикатором ставлення владних структур до права, яке є атрибутом держави. Саме це ставлення свідчить про державу як правову або неправову.

Сутність політичного режиму, отже, визначається тим, що у держав і є пріоритетним - права держави чи права особистості; що зі складу прав, зазначених у Загальній декларації прав людини, держава визнає, гарантує або обмете, фальсифікує: чи існують у державі порушення прав людини (мотиви, форми, масштаби тощо).

Вагому роль у чіткій відповіді на ці запитання, а отже, і в аналізі політичного режиму, відіграє визначення пріоритетного типу політичної культури. Згідно з тлумаченням американських політологів Г. Алмонда та С. Верби, політична культура включає пізнавальні, емоційні, оціночні орієнтації, які виражають знання, почуття, дії стосовно політичної системи, її функцій та учасників. У радянській літературі дефініцію політичної культури переважно пов'язували з явищами ідеологічного порядку. Не варто аналізувати переваги або недоліки цих підходів. Важливо, що політична культура - ключовий компонент духовного життя людини й суспільства, вона знаходить вираження у політичній поведінці, у політичній свідомості, а отже, і в ідеологічних формах. Таким чином, тип політичної культури визначається типом політичної свідомості (раціональний чи ірраціональний); типом менталітету (скажімо, для східної людини сильна державна влада - благо, для західної - зло); типом політичної поведінки та її проявів (активність, пристосовництво, агресивність тощо); типом ідеології (комуністична, соціал-демократична тощо) та її роллю у державі ("ідеологічний тероризм" або прагматизм). Комплексне вивчення зазначених чинників достатнє для оцінки домінуючої культури (плюралістичної, тоталітарної тощо), а отже, унаочнює атрибути того чи іншого політичного режиму.

Отже, змістова сутність політичної культури, яка належить до першого компонента поняття "політичний режим", дає можливість переконатися у різнобічності, інтегральності останнього й відповідно до його складових визначити режими гуманний та антигуманний, західний та східний, комуністичний, демократичний та ідеократичний (тобто такий, за якого політичні рішення підпорядковані ідеологічним установкам, відхід або викривлення яких - привід для репресій та переслідувань), прагматичний, конформістський та активізуюче-мобілізаційний, раціональний та ірраціональний тощо.

Другий компонент змісту поняття "політичний режим" також має кілька вимірів, обумовлених рівнем та якістю соціально-економічного розвитку суспільства, принципом поділу влади, способами формування органів державної влади, кількістю правлячих суб'єктів, статусами партійної системи, політичної опозиції, засобів масової інформації, армії, поліції, церкви.

Проблема рівнів та якості соціально-економічного розвитку має багато аспектів і концептуальних інтерпретацій. Як приклад, розглянемо відоме узагальнення перебігу соціально-економічного розвитку, здійснене У. Ростоу в книзі "Стадії економічного зростання". В цій книзі сформульована теорія п'яти універсальних стадій економічного розвитку, обов'язкових для всіх країн, хоча в кожній країні вони мають свою специфіку. Перша стадія - традиційне суспільство з примітивною технологією, переважанням землеробства, значущою роллю сімейних, кланових зв'язків. Друга стадія - перехідне суспільство, в якому створюються


Сторінки: 1 2 3