. військовий режим, що має кілька різновидів: а) військово-

диктаторський режим, де армія є пріоритетною правлячою силою,

ділячи виконавчу владу з правлячою бюрократією (наприклад, Нігерія,

Судан та ін.); б) військово-демократичний режим, при якому армія є

однією з політичних інституцій і не підмінює інших, має місце

політична діяльність, режим стартує в результаті активізації

партизанського руху (наприклад, Нікарагуа, 1979 р.), військового

державного перевороту (наприклад, Панама, 1968 р.) і позначений

недовготривалістю; в) авторитарний преторіанізм (преторіанці -

привілейовані військові частини в Римі, гвардія імператорів, які за

доби імперії були значною політичною силою, що брала участь у

двірських переворотах) - режим, що базується на насиллі найманих

військ;

. монархічний режим, що поділяється на: а) абсолютну монархію, де

влада належить монарху, парламенту немає (наприклад, Саудівська

Аравія); б) дуалістичну (подвійну) монархію, в якій парламент хоч і

діє, але його роль є мінімальною, такою, що не заірохує

самодержавному режиму (наприклад, Кувейт);

. теократичний режим, що відзначається пріоритетною владною роллю

релігійних діячів;

. персоніфікований режим, репрезентований: а) персональною тиранією,

в якій влада належить вождю, котрий спирається за відсутності

розгалужених політичних інституцій передусім на поліцію (наприклад,

режим Аміна в Уганді); б) матримоніальною тиранією, де влада

впродовж десятиріч передається спадково (наприклад, режим

Стресснера у Парагваї);

. однопартійний режим, який має: а) напівконкурентний характер,

оскільки хоч вибори до органів влади проводяться, але кількість

суб'єктів, що беруть участь, зумисно звужена, оскільки відбір і

відсіювання претендентів здійснюють спочатку в рамках "партії

влади", а відтак відібраних висувають далі, незаперечне творячи

"новий" суспільний порядок; б) патронажно-клієнтальний характер,

коли в політичний світ впроваджують сімейно-родинні, кланові,

етнічні, конфесійні та інші взаємозв'язки, на грунті чого

формується "партія патрона", котрий стає для мас уособленням режиму

й життєстверджувальним гарантом;

. конституційний режим, що має такі різновиди: а) конституційно-

патріархальний, де життя позначене простотою політичних звичаїв,

відданістю старим традиціям та звичаям (наприклад, країни Океанії);

б) конституційно-авторитарний, позірно демократичний, оскільки тут

чинність конституції має декоративний, зовнішній характер за

реальності культивування монократичної влади, сконцентрованої в

руках однієї людини або в одному органі влади.

Найбільш теоретично й практично складна класифікація тоталітаризму.

Деякі автори вважають, що авторитаризм і тоталітаризм - це принципово різні

політичні режими. Дискутують лише щодо обсягу та якості їх відмінностей.

Інша точка зору ототожнює тоталітаризм і авторитаризм. Існують і тлумачення

тоталітаризму як однієї з форм авторитарного режиму. Так, колишній

американський представник в ООН Джин Кірклатрік до тоталітарних режимів

віднесла всі комуністичні держави, сприймаючи їх виключно негативно, а до

авторитарних - різноманітні некомуністичні диктатури, виявляючи до них

певну прихильність. Джордж Сорос написав, що він має певні сумніви стосовно

цього розмежування, оскільки його критерієм було розрізнення між друзями та

ворогами Америки.

Термін "тоталітарний" походить від лат. Total - цілісність, ціле.

Поняття "тоталітаризм" з'явилося у філософсько-політичному лексиконі XX ст.

з праць Джованні Дженгіле - ідеолога фашистської Італії. Відтоді це поняття

використовують у таких трьох аспектах: 1) емоційно-оціночному - своє

негативне забарвлення термін дістав у 20-гі роки, коли були репресовані

опозиційні політичні партії Італії, а диктаторські методи всеосяжного

державного контролю стали повсякденною нормою; позитивно цей термін

сприймався італійськими і нацистськими ідеологами фашизму; 2) політико-

ідеологічному - до політичного лексикону термін увів в 1925 р. Беніто

Муссоліні, котрий проголосив метою створення тоталітарної держави; після

другої світової війни його використовували деякі політичні діячі для

обгрунтування свого політичного курсу; 3) науковому - дослідження почалися

ще у 20 - ЗО-гі роки, але особливо активізуються в середині сторіччя;

авторами класичних праць з аналізу тоталітаризму є К. Поплер, Т. Адорно, К.

Фрідріх, 3. Бжезінський, X. Арендт, Ф. Хайєк та ін.

Наприклад, лауреат Нобелівської премії Ф. Хайєк простежив генетичний

зв'язок тоталітаризму із соціалістичним ученням, X. Арендт досліджувала

ознаки тоталітаризму, К. Фрідріх і 3. Бжезінський ввели у вжиток термін

"тоталітарний синдром". Було виокремлено шість пунктів цього синдрому. Це

офіційна ідеологія, яка повністю заперечує старий суспільний порядок і

спрямована на мобілізацію громадян в ім'я побудови нового суспільства;

єдина масова партія з диктатором на чолі; терористичний контроль не тільки

над "ворогами" режиму, але й над усіма громадянами, яких підозрюють у

нелояльності; партійний контроль над усіма засобами масової комунікації;

такий самий контроль над збройними силами; централізоване бюрократичне

управління всіма галузями економіки.

З приводу концепції тоталітаризму точаться нескінченні дискусії, які

особливо загострюються при віднесенні певних реальних режимів до

тоталітарних. У 30-ті роки тоталітарними державами вважали передусім Італію

й Німеччину, пізніше до них додали СРСР, хоча нині деякі автори вважають

таким "зразково-показовим" тоталітарним режимом лише тільки СРСР. Утім,

масштаби практичного втілення тоталітарних намірів, насильницьких спроб

"виправити" людську натуру й "ощасливити" людей, перетворивши неправедні

засоби на самоціль, справді відрізняють колишній Радянський Союз від інших

держав, що розробляли тоталітарні проекти. Однак цих диктатур уже немає.

Замислимося: чи означає це, що тоталітаризм - історично обмежене явище або

що якісь країни по смерті Сталіна зберегли свою відповідність більшості із

зазначених шести пунктів тоталітарного синдрому? Й як позначити режими

Саддама Хусейна в Іраку, червоних кхмерів у Кампучії тощо?

Дати чіткі окреслення тоталітарних режимів - складне завдання. Теорія

тоталітаризму багато чого спрощує й залишає поза увагою. Не виключено, що

наука досі не виробила поняття, яке адекватно описує політичні режими

такого роду. Однак, мабуть, має рацію американський політолог Л. Шапіро,

який стверджує, що критика концепції тоталітаризму загрожує виплеснути

дитину разом з водою, позаяк відмовитися від цієї концепції взагалі

означало б істотно збіднити політичну науку.

Поняття "тоталітаризм" цілком придатне для характеристики певних

політичних режимів XX ст., або зрозумілих як авторитарні, або відмінних від

поняття авторитаризму. Можливо, для сучасної політичної теорії й практики

більш важливий не цей ракурс дискусій, а інший, який